Шопенгауер Артур

Артур Шопенгауер

Арту́р Шопенга́уер (нім. Arthur Schopenhauer; *22 січня 1788, Данциг (нині Гданьськ) — †21 вересня 1860, Франкфурт-на-Майні) — німецький філософ.

[ред.] Біографія

Артур Шопенгауер народився у родині данцигського банкіра у 1788 році. Його мати — видатна німецька писменниця Анна Шопенгауер після смерті чоловіка переселилася у Веймар. Глибоко вражений смертю батька, майбутній філософ деякий час займався комерційною діяльністю, яка була йому глибоко огидною.

Вже в юності в його характері виявляються задатки песимізму, які наклали відбиток на його життя та життєву рефлексію.

Улюбленою книгою Шопенгауера була Упанішади.

Шопенгауер боявся людей. Спав зі зброєю під подушкою. Обожнював свого песика Атму. Після смерті домашнього улюбленця, господар звів йому пам'ятник.

Коли Артуру виповнилося 21 рік, він вступив до Геттингенського університету, на медичний факультет, а під впливом Г. Е. Шульца зацікавився філософією. У 1811 р. він пересилився до Берліна, де в той час був дуже уславлений Фіхте. Через два роки Шопенгауер випустив свою першу роботу: «Про чотирьохякісний корінь достатньої основи». Навесні 1814 р. він переселився до Дрездена, де і була написана головна його робота «Світ як воля і уявлення.»(1818)

З 1820 по 1831 рр. Шопенгауер працював в Берліні приват-доцентом. Тут проявилися характер філософа і його безкомпромісність в поглядах на філософію - викладаючи, він спеціально ставив свої лекції в розкладі на години, коли читав Гегель. Ясна річ, студенти переважно віддавали перевагу останньому (вчення Гегеля тоді саме стало "ядром" європейської філософії). Шопенгауер не на жарт гнівався і не приховував свого презирства до Гегеля, називаючи його вчення вершиною тупості і недалекоглядності (втім, в тому ж дусі він висловлювався про всі тогочасні течії у філософії, називаючи свою філософію єдино правильною). Згодом філософ відмовився від викладацької діяльності та іншу частину життя провів у Франкфурті-на-Майні, де і помер у 1860 р. Перед смертю Шопенгауера запитали, де він бажає бути похованим. На що філософ відповів: «Немає значення: вони все одно мене знайдуть».

[ред.] Вчення Шопенгауера

Вчення Шопенгауера — об'єктивний ідеалізм у поєднанні з ідеалізмом суб'єктивним. Специфічною особливість його вчення є волюнтаризм. Шопенгауер услід за Кантом розрізняє «річ в собі» та «явища». «Річ в собі», на його думку, піддається пізнанню, це не що інше, як «воля». «Воля» становить абсолютний початок будь-якого буття, вона породжує явища або уявлення.

Вчення про свободу і необхідність. Як річ в собі, воля завжди абсолютно вільна. Вся сукупність явищ природи навпаки, підкоряється закону достатньої причини і існує, тобто є необхідною. Людина теж явище, тому її дії в емпіричному світі необхідні. Це означає, що всі акти волі визначаються мотивами, незалежними від суб'єкта. Характер кожної людини фатально реагує на всі мотиви та спонукання, виключаючи будь-які довільні дії. Людина — раб свого характеру.

Песимізм Шопенгауера. Людське життя неодмінно протікає між бажанням і задоволенням. Бажання за своєю природою — страждання, задоволення страждання швидко переповнює людину, ціль видається примарною, володіння нею втрачає привабливість. Як тільки потреба задоволена, в життя привходять перенасичення і нудьга, які залишають відбиток відчаю навіть на забезпечених і щасливих. Те, що називають щастям, завжди негативна характеристика і зводиться лише до позбавлення страждання. Але далі або нове страждання, або нудьга. Страждання притаманне життю, і від випадку залежить усунення не страждання, а лише його конкретної форми.

Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.