Український театр
|
Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. Ще з XI ст. відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (ХІ ст.).
Перші зразки драми виголошували прилюдно учні київських Братської (Києво-Могилянська Академія) та Лаврської шкіл (XVI—XVII ст.). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.
Зміст |
[ред.] І половина 19 століття
Перші театральні трупи народилися на Наддніпрянщині у XVIII ст . Пізніше в Києві (1806), Одесі (1809), Полтаві (1810) з ' являються перші театральні споруди .
Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами І.Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Г.Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українські літературі . Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.
[ред.] ІІ половина 19 століття
У другій половині ХІХ ст. в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери М.Старицький , М.Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка — Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.
[ред.] Український театр в радянську епоху
Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 р ., коли в Києві утворилися Державний драматичний театр і « Молодий театр» (з 1922 р . — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — А.Бучма , М.Крушельницький , О.Добровольська , О.Сердюк , Н.Ужвій , Ю.Шумський та багато інших .
Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично — психологічної школи . Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму . З утворенням театру «Березіль» його сцена стала своєрідним експериментальним майданчиком. Не випадково макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 р . Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів М.Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та В.Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Медвідь»). Завдяки генію Л . Курбаса, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори В.Шекспіра , Г.Ібсена , Г.Гауптмана , Ф.Шиллера і Ж. Б. Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачу п'єс європейських драматургів.
З творчого об'єднання " Березіль " бере початок театральна бібліотека, театральний музей і перший театральний журнал. До експериментальних пошуків Л.Курбаса, якого було репресовано за часів сталінізму, і досі звертаються сучасні митці. У наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам'яті Л.Курбаса.
[ред.] Театр в період незалежності України
За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця ХХ ст. Відомий далеко за межами України й інший український режисер — А.Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру — Б.Ступка, А.Роговцева, А.Хостікоєв, Н.Сумська та ін . — з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках.
Нині в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, що засвідчили свій авторитет у Європі: «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев» у Львові, «Тернопільські театральні вечори. Дебют» у Тернополі, «Херсонеські ігри» у Севастополі, «Мельпомена Таврії» у Херсоні, «Різдвяна містерія» в Луцьку, «Інтерлялька» в Ужгороді.
[ред.] Національна опера України імені Тараса Шевченка
З 1897 р. невід'ємною складовою театрального колективу київської опери стала балетна трупа.
Під час пожежі в театрі у 1896 р. загинули одна з найкращих у Росії музичних бібліотек, костюми і декорації. В ХХ століття Київська опера ввійшла з новим чудовим помешканням архітектора Віктора Шретера. Найбільшим досягненням стала сцена — одна з найбільших у Європі, обладнана за останнім словом тогочасної техніки.
У першому десятилітті ХХ ст. на ній виступали найвидатніші українські і російські співаки. До Києва залюбки їхали на гастролі і світові оперні зірки. Світова преса писала про неординарні явища тогочасного музичного життя — київські прем'єри опер «Валькірія» Р.Вагнера, «Янек» Вл. Желенського, «Садко» М.Римського-Корсакова, «Мефістофель» А.Бойто.
Змагання за українську державність у 1918 — 1920 рр. пробудило відродження національної культури, зокрема й музичної. 1919 року на сцені Київської опери вперше зазвучала українською мовою опера П.Чайковського «Черевички». У 1925 р. відбулася реорганізація оперного мистецтва. Вистави, які виконувалися в усіх театрах переважно російською мовою, відтепер мали звучати українською. Оперні колективи було перетворено на оперно-балетні.
Результатом стало створення першого балету на українську тему «Пан Каньовський» М.Вериківського (1931), а згодом «Лілеї» К.Данькевича.
У репертуарі київської опери з'являються опери на сюжети з української історії — «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч» М.Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, «Кармелюк» В.Костенка, «Дума чорноморська» С.Потоцького, «Беркути» («Золотий обруч») Б.Лятошинського.
Короткий період українізації у сфері культури початку 30-х рр. XX ст. завершився розгромом інтелігенції, низкою сфабрикованих судових процесів і страшними вироками багатьом видатним діячам культури, звинуваченим в українському буржуазному націоналізмі. Не обминуло це й Київської опери: у таборах опинилися майже всі артисти балету — учасники Міжнародного фестивалю фольклорного танцю, які привезли з Лондона у 1935 р. Золоту медаль — першу міжнародну відзнаку театру.
У повоєнні роки на київській оперній сцені поряд з уславленими співаками дебютувало нове покоління вокалістів — Борис Гмиря, Лариса Руденко, Єлизавета Чавдар, Дмитро Гнатюк. На балетну сцену прийшли Лідія Герасимчук, Анатолій Бєлов, Микола Апухтін, Євгенія Єршова, Олена Потапова.
У 1951 та 1960 рр. театр стає учасником Декад української літератури та мистецтва у Москві. І хоча це були скоріше політичні, ніж мистецькі акції, київський колектив підтвердив свій високий мистецький рівень, показав багато нових вистав, зокрема чудовий балет «Маруся Богуславка» А.Свєчникова з Л.Герасимчук у головній партії та оперу «Богдан Хмельницький» К.Данькевича, яка попри захоплення глядачів і високу оцінку критики несподівано викликала серйозні політичні звинувачення авторів твору і постановників у нерозумінні національної політики СРСР.
Етапними для театру стали постановки опер «Борис Годунов» М.Мусоргського, «Князь Ігор» О.Бородіна (1952), «Катерина» М.Аркаса (1956). З грандіозним успіхом пройшла в Києві прем'єра опери «Війна і мир» С.Прокоф'єва (1956), яка була визнана критикою найкращою інтерпретацією цього твору.
У 1964 р. київський балет став учасником Міжнародного фестивалю класичного танцю в Парижі. Вистави і концертні програми були високо оцінені шанувальниками хореографічного мистецтва. Колектив з України був удостоєний найвищої нагороди Паризької Академії танцю — Золотої Зірки, а Іраїда Лукашова та Валерій Парсєгов — премій Анни Павлової та Вацлава Ніжинського.
Починаючи з 1950-х рр. київську оперу дедалі частіше називають колективом зірок. Перемоги на міжнародних конкурсах здобули Єлизавета Чавдар (Будапешт, Берлін), Бела Руденко, Євгенія Мірошниченко, Володимир Тимохін, Андрій Кикоть (Тулуза), Микола Кондратюк, Надія Куделя (Відень).
Традиційними стають перемоги київських вокалістів та артистів балету і в наступні роки на найпрестижніших оперних і балетних конкурсах у Москві, Тулузі, Софії, Римі, Токіо, Барселоні, Ріо-де-Жанейро, Варшаві, Афінах, Мадриді, Будапешті. Практично не відбувається жодного конкурсу, в якому б не брали участь і не здобували нагород артисти шевченківського театру.
Мистецьким проривом театру в Європу можна вважати тріумфальний виступ балетної трупи у Парижі (1964). Колектив показав три вистави — «Пахіту» Л.Мінкуса, «Франческу да Ріміні» П.Чайковського, «Підпоручика Кіже» С.Прокоф'єва, а також концертну програму, які пройшли при переповнених залах. Солісти балету Іраїда Лукашова та Валерій Парсєгов здобули найвищі нагороди фестивалю — Гран-прі, а також премії Анни Павлової та Вацлава Ніжинського. Київський балет отримав Золоту зірку — найвищу нагороду Французької академії танцю.
70-80 рр. ХХ ст. пройшли у відблиску яскравого таланту головного диригента театру Стефана Турчака. У виставах, якими він диригував (його ім'я носить Національний конкурс диригентів), розкрилися унікальні голоси Гізели Циполи, Марії Стеф'юк, Галини Туфтіної, Анатолія Солов'яненка та інших. Під художнім керівництвом Стефана Турчака київська опера неодноразово гастролювала в Західній Європі.
[ред.] Джерела
 |
Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!
|
 |
Цій статті необхідно надати енциклопедичного стилю. |
