Панель інструментів |
Український вільний університет
Украї́нський ві́льний університе́т (УВУ) — приватний український університет поза межами України, заснований 17 січня 1921 року у Відні, столиці Австрії. Ініціатори його заснування — українські професори університетів Австро-Угорської і Російської імперій, письменники, журналісти і студенти, які після Першої світової війни й Українських визвольних змагань опинились в еміграції.
[ред.] ІсторіяВосені 1921 року осідок УВУ перенесено до Праги, столиці Чехо-Словацької Республіки: у Празі УВУ одержав приміщення та фінансову підтримку від уряду Чехо-Словацької Республіки, очолюваного президентом Томашом Масариком. Саме тоді у Празі проживала значна кількість українських професорів та високошкільної молоді, що й сприяло розвиткові УВУ: на перший семестр вписалось понад 700 слухачів. Протягом свого існування в Празі УВУ розгорнув багатогранну педагогічну, науково-дослідну й видавничу діяльність, визнану в тодішній Чехо-Словацькій Республіці та поза її межами. В Університеті було відкрито лише два факультети: філософський і правничий. Професорська колегія складалась із визначних учених, позбавлених окупаційними режимами своїх кафедр та прав викладати у вищих навчальних закладах України. Серед них такі визначні вчені, як Дмитро Антонович, Леонід Білецький, Іван Горбачевський, Станіслав Дністрянський, Дмитро Дорошенко, Олександр Колесса, Степан Рудницький, Володимир Старосольський, Степан Смаль-Стоцький, Олександр Яковлів. Унаслідок воєнних подій у 1945 році, більшість професорів і студентів були змушені покинути Прагу та переселитися на Захід, в Баварію. У Мюнхені починається восені 1945 року третій період (після віденського і празького) існування УВУ. Початки були дуже тяжкі: Університет матеріально опирався винятково на власні сили. На обидвох факультетах 1947 року кількість викладачів УВУ доходило до 80, включно з такими визначними вченими, як-от: М. Васильїв, Григорій Ващенко, В. Державин, В. Доманицький, П. Зайцев, Б. Крупницький, Володимир Кубійович, Зенон Кузеля, Олександр Кульчицький, П. Курінний, Іван Мірчук, Олександр Оглобин, Л. Окіншевич, Ю. Панейко, Натадія Полонська-Василенко, Іван Раковський, Ярослав Рудницький, Вадим Щербаківський, — а пізніше: Юрій Старосольський, О. Юрченко, В. Янів, Олекса Горбач, Я. Падох, Іван Кошелівець. У Мюнхені Український Вільний Університет, внаслідок плідної науково-дослідної і педагогічної праці, отримав у 1950 році офіційне визнання Баварського уряду і право промоцій та габілітацій (розпорядження Баварського Державного Міністерства Освіти й Віросповідань від 16 вересня 1950, № ХІ 60710). Досягнення УВУ визнано при введенні нового Баварського високошкільного закону, коли окремою Новелею до нього від 28 червня 1978 року підтверджено право промоцій і габілітацій УВУ, тобто право надавати титули магістра, доктора і габілітованого доктора. Згодом Міністерство освіти України визнало правочинність дипломів УВУ договором УВУ і тим же Міністерством від 12 листопада 1992 року. [ред.] СучасністьСьогодні УВУ дає змогу студентам з України вивчати ті предмети, які в СРСР були заборонені, або спотворені до невпізнанності. Крім того, молодь з України має нагоду вивчати життя Заходу, користатися бібліотеками Заходу. Тут же в УВУ навчаються і студенти діаспори. Тому одна з найважливіших ролей Університету — бути науковим мостом між світом діаспори і сучасною Україною. Професорська Колегія і Сенат УВУ вірять, що 3-я фаза діяльності УВУ буде теж успішною. [ред.] Визначні професори
[ред.] Література
[ред.] Посилання |
||||||||||||||||||||||