Українська мова

Українська мова
Поширена в:	Україна, Білорусь, Росія, Польща, Канада, США, Сербія,Португалія
Регіон:	Східна Європа
Кількість носіїв:	мова спілкування ~45 млн., друга мова ~15 млн.
Місце:	26
Класифікація:	Індо-Європейська  Слов'янська   Східнослов'янська     Українська мова
Офіційний статус
Державна:	Україна
Офіційна:	Придністров'я (Молдова)
Регулює:	Національна академія наук України
Коди мови
ISO 639-1	uk
ISO 639-2	ukr
SIL	UKR
Поширення української мови

Ця стаття є частниною серії статей про народ Українці Культура Література • Музика • Архітектура Образотворче мистецтво • Кіно • Театр Танці • Кухня • Мода • Спорт Українська діаспора Австралія • Аргентина • Грузія Казахстан • Канада • Польща • Португалія Румунія • Росія • США • Угорщина Етнографічні групи українців Бойки • Гуцули • Кубанці • Лемки Литвини • Наддніпрянці • Подоляни Поліщуки • Русини • Слобожани Українська міфологія Релігія Православ'я:УПЦ-КП • УАПЦ • УПЦ (МП) Католицизм: УГКЦ • РКЦ Протестантизм • Іслам • Юдаїзм Мови Українська та її діалекти • Російська • Суржик ‎Польська • Білоруська Німецька • Грецька • Румунська • Угорська Інші статті Україна • Знаменитi українці • Історія Всесвітні форуми українців • Голодомор Етнокультурні регіони • Розселення Цей шаблон: переглянути • обговорити • редагувати

Украї́нська мо́ва — східнослов'янська мова, входить до однієї підгрупи з білоруською та російською. Подібно до цих мов українську записують кирилицею. Історично білоруська та українська мови походять з давньоруської (давньоукраїнської) — розмовної мови Київської Русі.^[1]

Класифікація

Українська мова належить до індоєвропейської мовної родини, слов'янської групи і разом з російською та білоруською до східнослов'янської підгрупи. Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова, адже обидві ці мови походять від давньоукраїнської і почали окремо розвитатися, починаючи з 15-17 століть.

Українська мова має чотири групи діалектів, серед яких одна група деякими зарубіжними мовознавцями вважаєьтся за окрему мову — це русинська мова.

Історія

Докладніше у статті: Історія української мови

У 4-5 століттях нашої ери, внаслідок взаємодії різних слов'янських племен, склався етнос, що у майбутньому сформував державу Київська Русь. Звідси багато науковців і починають відлік історії української мови як певно-означеної, яскраво-індивідуальної одиниці. Офіційна мова Київської Русі - давньоруська мова стала основою для майбутніх східнослов'янських мов російської, білоруської і власне української.

Ознаки в писемних пам'ятках XI-XIII ст. свідчать, що на той час граматика мови Русі вже набула виразних східнослов'янських рис. Тоді ж таки починає формуватися українська фонологія; з системи протоукраїнських говірок постає єдина мова.^[2]

У часі панування Великого князівства Литовського на території України та Білорусі була поширена давньоукраїнська мова - спільний предок для білоруської та української.

З початком панування поляків українська мова поступово занепадає через тиск на неї з боку польської. Жива українська мова відділяється від книжної давньоукраїнської.

Переломним періодом стало видання поеми Івана Котляревського "Енеїда", написаної живою українською мовою. Звідси починається розвиток сучасної української мови, що згодом розвивалася завдяки таким митцям слова як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко та інші.

Проте наприкінці 19 століття політика російського царизму щодо української мови стає значно жорсткішою, і 1863 року виходить Валуєвський циркуляр, що забороняв видавати книги українською мовою. У 1864 році було заборонено використовувати українську мову навіть у початковій школі.

Проте вже на початку 20 століття, в 1905 році, Академія Наук Російської імперії визнала українську мову повноцінною і самостійною мовою посеред інших слов'янських. Таким чином, вона позбулася статусу "діалекту" російської мови.

Фонетика

Українська мова має шість голосних (a, e, i, y, o, и) звуків і напівголосний й. Поєднання й з голосною подають однією літерою (я, є, ї, ю). Двома літерами пишуть «йо», а також (тільки в окремих діалектах) «йи».

Більшість приголосних має 3 різновиди: твердий, м'який (палаталізований) та довгий, наприклад: л, л^й, лл або н, н^й, нн. На письмі різновид приголосного зазвичай позначають наступним голосним. В окремих випадках застосовують особливий знак м'якості — ь та твердості — апостроф. На позначення довготи приголосний пишуть двічі поспіль.

Звуки дз та дж не мають окремих літер. Їх позначають двома літерами. Це не два окремі звуки, а один (наприклад, дж — як в англійській мові у слові huge).

Графіка

Українська абетка здебільшого фонетична, за винятком трьох звуків, що не мають окремих літер, і складних, але інтуїтивно зрозумілих (для носіїв мови) правил м'якості чи твердості приголосних, що її зумовлює наступний голосний.

Апостроф, що формально не входить до українського алфавіту (кирилиці), відображає твердість звучання попереднього приголосного (відповідає російській букві "ъ") і є обов'язковим до використання. Українська латиниця існує в кількох варіантах, що відрізняються як набором символів, так і правилами запису звуків, і використовується досить обмежено.

Морфологія

Морфологія — це наука про частини мови. В українські мові є 10 частин мови. Серед них є самостійні і службові. Окремо виділяють вигук.

Самостійні мають такі ознаки:

• наявність граматичних категорій
• наявність лексичного значення
• можлива певна синтаксична роль
• обов'язково відповідають на питання

Для інших (службових і вигуку) частин мови характерна відсутність всіх вищеподаних морфологічних ознак.

Іменник

Іменник — самостійна частина мови, що означає назву предмета, поняття, явища і т. ін. і відповідає на питання хто? що?. Морфологічні ознаки іменника:

• має форму числа (однина і множина)
• у формі однини обов'язково відноситься до одного з чотирьох родів (чоловічого, жіночого, середнього або спільного)
• можуть змінюватися за відмінками.

Іменник може виступати у реченні:

• підметом
• іменною частиною складеного присудка
• означенням
• обставиною
• рідше додатком

Іменники можуть означати назви істот або неістот. До іменників-істот належать:

• назви людей
• назви тварин
• назви міфологічних істот
• назви померлих людей
• назви карт, шахових фігур

Ці іменники відповідають на питання хто?, всі інші — назви неістот і відповідають на питання що?

Іменники можуть бути загальні або власні. Власні іменники — це індивідуальні назви окремої особи чи одиничного предмету, тобто виділення з однотипного ряду чогось чи когось. Наприклад: Ярослав, Микита, Марія, Перун, Зевс, Гамлет, Київ, Україна, Карпати, Хрещатик, Дніпро, Шевченко, енциклопедія «Вікіпедія» тощо. Їх завжди потрібно писати з великої літери.

Є дев'ять розрядів власних назв:

1. антропоніми - імена, по батькові, прізвища людей

2. зооніми - клички тварин

3. топоніми - назви місцевостей (в свою чергу цей розряд поділяється на підрозряди - назви людських поселень, гір, водних просторів, под.)

4. космоніми - назви небесних тіл - планет, зірок, комет, сузір'їв

5. ергонімів - назв об'єднань людей за спільністю праці (видавництво Дніпро, Одеський національний університет)

6. хрононіми - назви часових проміжків, подій, битв (Руїна, Жовті води)

7. хрематоніми - назви одиничних об'єктів, що переміщуються у просторі (човен "Гетьман Сагайдачний", станція "Мир")

8. теоніми - назви богів, демонів, міфічних істот

9. ідеоніми - назви одиничних об'єктів духовної культури ("Роксолана", Біблія, Коран)

Всі інші іменники — загальні. На відміну від багатьох інших європейських мов, в українській назви мов, народностей, етносів, місяців, днів тижня пишуться з малої літери.

В українські мові, подібно до більшості слов'янських мов, є 7 відмінків іменника.

Прикметник

Прикметник — це самостійна частина мови, яка виражає ознаку або властивість предмета. Може відповідати на питання який?, яка?, яке?, чий?, чия?, чиє?. У реченні присудок переважно виконує функцію означення або іменної частини складеного присудка. Є три розряди прикметників.

• якісні. До них відносять всі ті прикметники, від яких можна утворити ступені порівняння. Наприклад: яскравий-яскравіший-найяскравіший.
• присвійні. Це прикметники, які виражають належність предмета певній людині або рідше тварині. Відповідають на питання чий?, чия?, чиє?. Наприклад: мамин, сестрин, Іванів, вовчий, курячий, зозулин.
• відносні. Це всі інші прикметники.

Прикметник може відмінюватись за числами, родами і відмінками, проте тут існують винятки.

Займенник Займенник в українській мові — повнозначна змінна частина мови. Відповідає на питання хто? що? скільки? який? чий? котрий? За значенням і граматичними ознаками займенники в українській мові поділяються на три групи:

• ті, що співвідносяться з іменниками (я, ти, вона, дехто, абищо, і т. д.)
• ті, що співвідносяться з прикметниками (твій, ваш, чийсь, нічий, і т. д.)
• ті, що співвідносяться з числівниками (скільки, стільки, казна-скільки, ніскільки і т. д.)

Розряди займенників за значенням:

• особові (я, він)
• зворотні (себе)
• вказівні (той, цей)
• означальні (весь, всякий, кожен)
• питальні (хто?, що? котрий?)
• питально-відносні (хто, що, який, котрий)
• неозначені (декотрий, абихто, що-небудь)
• заперечні (ніхто, ніякий, ніскільки)

Дієслово Українська має 4 часи:

• теперішній: читає
• минулий: читав
• давноминулий: був читав
• майбутній, який має дві форми: просту читатиме і складну буде читати

Усі дієслова поділяються на два види — доконаний і недоконаний. Щоб передати завершеність дії, слід уживати дієслова доконаного виду — наприклад, замість писати — написати.

У теперішньому та майбутньому часі дієслова відмінюються за особою та числом. У минулому часі дієслово не має характеристики особи, натомість має характеристику роду.

Лексика

Українська мова належить до східної групи слов'янської гілки індоєвропейської родини мов. Найближче українська споріднена з русинською (котра походить з лемківського діалекту української), також багато спільного з іншими мовами групи — білоруською, російською. За лексичним складом до української найближча білоруська мова (бл. 75 % спільної лексики), а також польська, словацька, болгарська (бл. 70 %), чеська, російська (бл. 60 %).^{[Джерело?]}

Поширеність української мови

Українська мова належить до найпоширеніших мов світу і займає за кількістю її носіїв 26-те місце. Вона є також другою за поширеністю серед слов'янських мов після російської. В Україні близько 31 мільйона осіб може спілкуватися українською мовою. В останні роки ця цифра поступово зростає. Близько 4.1 млн. українців в Російській Федерації знають українську мову.

Українські осередки в країнах колишнього Радянського союзу

У цих країнах діє більше 150 українських осередків. Серед них:

• «Славутич», «Об'єднання українців Росії» — Москва.
• «Зелений клин» — Далекий Схід.

Примітки

1. ↑ Ukrainian language, Encyclopædia Britannica
2. ↑ Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови.

Див. також

• Найдовше українське слово
• Давньоукраїнська мова
• Староукраїнська мова
• Мови в Україні
• Поділи України — динаміка і сучасний стан соціально-економічних відношень поділеної української держави
• Романізація української мови (англ.)
• Romanization of Bulgarian
• Romanization of Russian

Український правопис

• Новий український правопис (проект), видавництво "К.І.С"
• Історія української мови на сайті «Ізборник»

Посилання

Шукайте українська мова у
Вікісловнику, вільному словнику.

У ВікіДжерелах є

Древність малоруської мови

• Великий тлумачний словник сучасної української мови онлайн (містить понад 207 000 словникових статей)
• Орфографічний словник української мови (200 000 слів)
• Чинний український правопис (Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Інститут української мови НАН України. — Київ. Наукова думка, 2007)
• Орфоепічний словник української мови (1984), укладач М.І.Погрібний. (формат djvu)
• Ukrainian-English Dictionary
• Українсько-англійський словник
• Українська локалізація програм, український словник комп'ютерних термінів
• Уроки державної мови
• Освітньо-інформаційний Інтернет-проект оновлення української мови «Нова мова»
• Словник скорочень української мови
• Лінгвістичний портал «MOVA.info»
• Короткий словник Антисуржику
• Іван ОГІЄНКО. Історія української літературної мови
• Володимир Романцов. "Як населення України користувалося рідною мовою"

• Ukrainian Language Online Course
• Ukrainian Language Online Resources: Language Profile, Dictionaries, Grammar and Language History
• Radio Canada International daily Ukrainian language news broadcasts and transcripts
• Ukrainian–English Dictionary
• Dialects of Ukrainian language
• Ukrainian Translation
• Ethnologue report for Ukrainian
• Українську мову визнано основною мовою судочинства - постанова КС