Театр української бесіди

Театр Української Бесіди (до 1914: Театр Руської Бесіди) — перший український професійний театр 1864 — 1924.

[ред.] Історія

Створений і утримуваний товариством Української (Руської) Бесіди у Львові, до 1914 частинно субвенціонований Галицьким сеймом. У.Б.Т. обслуговував Галичину й Буковину, гостинно виступав у Кам'янці-Подільському, Жмеринці, Житомирі та в Польщі (Новий Санч, Тарнів, Краків), гостив на своїй сцені, крім акторів львівського польського театру, М. Кропивницького (1875), М. Садовського і М. Заньковецьку (1905 — 06), що, окрім обміну сценічним досвідом, обумовило піднесення мистецького рівня побутового репертуару на галицькій сцені.

Деякі актори У.Б.Т. виступали також на польській сцені (Е. Стечинська, А. Осиповичева, Моленцький, О. Гембицька, І. Гриневецький, К. Плошевський та ін.), а значна частина була обізнана з мандрівними трупами східних і центральних українських земель.

У.Б.Т. спочатку очолювали О. Бачинський (1864 — 67 і 1881), А. Моленцький (1869 — 73); вони користувалися, побіч убогої галицької драматургії (Р. Моха, Івана Гушалевича, Івана Наумовича, В. Ільницького, Софрона Витвицького), головно репертуаром центральних земель (п'єси Г. Квітки-Основ'яненка, водевілі А. Янковського, Велісовського, В. Дмитренка, С. і Г. Карпенків та ін.).

За директорки Т. Романович (1874 — 80) У.Б.Т. визначався добрим акторським складом і поширенням репертуару, що підготувало ґрунт І. Біберовичеві й І. Гриневецькому (1882 — 92), період директорства яких звичайно називали «золотим віком» галицького театру. Вони впровадили на галицьку сцену українську історичну (О. Огоновського, К. Устияновича, П. Барвінського), побутову (М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, П. Мирного, Я. Кухаренка) і міщанську (Г. Цеглинського) драму, оперу (М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського, П. Бажанського), західно-європейську драматургію (В. Сарду, Е. Скріба, Ж. Оне, А. Коцебу, К. Ґуцков, Ф. Шіллер, Г. Клейст, К. Ґольдоні) та оперету (Р. Планкет, К. Лекок, К. Міллекер, Ж. Оффенбах, Й. Штрауса та ін.).

Після деякого занепаду по смерті І. Гриневецького рівень У.Б.Т. знову піднісся за директора Йосипа Стадника (1906 — 13), Р. Сірецького і С. Чорненького (1913 — 14), головно через поширення західно-європейського оперного репертуару й європейської драми. Під час війни, зокрема і в 1915 — 20-их pp., актори У.Б.Т. виступали в різних трупах: «Тернопільські Театральні Вечори» (Лесь Курбас), «Стрілецький Театр», «Чернівецький Театр» і «Театр ЗО УНР» (Катерина Рубчакова), «Театр Начальної Команди УГА» (Іван Рубчак), «Український Людовий Театр» (Василь Коссак), «Український Незалежний Театр» (Г. Ничка, Й. Стадник), «Український Новий Львівський Театр» (А. Бучма) і, нарешті, знову в У.Б.Т. О. Загарова — Й. Стадника, субвенціонованому Бр. Овчарським.

У липні 1924 Товариство Української Бесіди за браком фінансової бази відмовилося від дальшої опіки над театром.

Протягом 60 років У.Б.Т. ставив водевілі, мелодрами, оперети, перекладні п'єси західно-європейських драматургів й українську побутову драму. Найбільшим успіхом користувалися німецькі драматурги (крім уже названих, Г. Зудерман, Ґ. Лессінґ, Ф. Геббель, Ф. Ґрільпарцер, Ґ. Гавптман, М. Гальбе), далі скандінавські (Г. Ібсен, Б. Бєрнсон, А. Стрінберґ), франц. (Е. Ростан, П. Бомарше,Ж.-Б. Мольєр) й англійські (О. Вайлд, Б. Шов, В. Шекспір). Побіч українських опер М. Лисенка, М. Аркаса, Д. Січинського), український глядач в У.Б.Т. вперше познайомився на українській сцені з операми: «Жидівка» (Галеві), «Мадам Баттерфляй» (Пуччіні), «Кармен» (Бізе), «Травіата» (Верді), «Фавст» (Ґуно), «Оповідання Гофмана» (Оффенбаха), «Сицилійське парубоцтво» (Маскані), «Продана наречена» (Сметани), «Галька» (Монюшка) та ін. За той час на сцені У.Б.Т. виступали визначні актори: І. Гриневецький, К. Плошевський, С. Янович, А. Стечинський, В. Юрчак, І. Рубчак, Лесь Курбас, М. Бенцаль, Б. Бучма, В. Блавацький, Т. Бачинська-Лютомська, М. і Т. Романович, І. Біберовичева, А. Осиповичева, С. Стадникова, Ф. Лопатинська, універсальна К. Рубчакова та ін.

У.Б.Т. чимало спричинився до пробудження національної свідомості галицьких українців і здобув собі не тільки тривке місце в історії галицького відродження, але й великою мірою спричинився до постання модерного українського театру на Центральних і Східних Українських Землях (Л. Курбас, Я. Бортник, Ф. і Ф. Лопатинські, М. Крушельницький, Й. Гірняк, Є. Коханенко, С. Паньківський, С. Федорцева, О. Рубчаківна-Юра, А. Бучма й багато ін.).

Див. ще ЕУ 1, стор. 849 — 857.

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний pедактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.. Словникова частина.
Чарнецький С. Нарис історії українського театру в Галичині. Л. 1934;
Лужницький Г. З історії українського театру, ж. «Київ», ч. 2 — 4 і 2. Філадельфія 1953 — 54;
Лужницький Г. Зах.-евр. репертуар в українському театрі.
Альманах «Гомону України» на 1959. Торонто 1958.