Сербсько-хорватська мова

Сербохорватська мова
Поширена в:	Сербія, Чорногорія, Хорватія, Боснія і Герцеґовина
Регіон:	Європа
Кількість носіїв:	~17 млн.
Місце:	~50
Класифікація:	Індо-Європейська Балтослов'янська Слов'янська Південно-слов'янська Сербохорватська мова
Офіційний статус
Державна:	Юґославія
Регулює:	-
Коди мови
ISO 639-1	sh
ISO 639-2	scr; scc
SIL	SRC

Сербохорватська мова або хорватсько-сербська мова («хорватсько-сербська мовна діасистема») — одна з південно-слов'янських мов, державна мова народів колишньої Югославії.

Сербохорватська мова побутувала у двох рівноправних варіантах – східному екавському (із заміною колишнього "ять" звуком "е") на великій частині території Сербії, та західному єкавському (заміна "ять" звукосполученнями "є", "іє") у західній Сербії, Хорватії, Чорногорії, Боснії та Герцеговині. Це була мова літератури і культури сербів, хорватів, чорногорців, боснійців (тобто жителів Боснії і Герцеговини) з часу літературномовної реформи Вука Караджича і руху ілліризму до 90-х років XX століття.

[ред.] Історія

1850 року у Відні відбулася зустріч кількох провідних діячів культури Сербії і Хорватії, серед них В.Караджича та Л.Гая з приводу підписання "Літературного договору", за яким створювалася спільна мова сербів та хорватів на основі штокавського діалекту ієкавського типу

[ред.] Посилання

Вікіпедія має розділ
сербсько-хорватською мовою

Слов'янські мови
Східні	давньоукраїнська † \| давньоновгородський діалект † \| староукраїнська † \| білоруська \| російська \| українська
Західні	польська \| чеська \| словацька \| кашубська \| сілезька \| лужицька: верхня - нижня \| полабська †
Південні	староцерковнослов'янська (давньоболгарська) † \| церковнослов'янська \| болгарська \| македонська \| сербохорватська: боснійська - сербська - хорватська - чорногорська \| словенська
Інші	праслов'янська † \| змішані мови: суржик - трасянка \| піджини: русенорськ † - кяхтинська † \| штучні мови: словіо \| сибірська мова \| язичіє †
	^† мертві, які розділились чи змінились.