Політична коректність

Політи́чна коре́ктність (частіше вживається політкоректність; від англ. political correctness (politically correct or PC) — дослівно політична правильність) — термін, що описує стиль мовлення, ідеї, політику, поведінку, які мають мінімізувати образу расових, релігійних, культурних чи інших груп.

Сам термін і його використання є гострополемічними.

[ред.] Особливості явища

Слід розуміти, що політкоректність, це не просто новий синонім для таких понять як ввічливість чи толерантність. Політкоректність це певна політика, певний спосіб поведінки. Особливостями політкоректності є її крайня запобігливість - засуджуються не просто образливі вчиники, а усе що потенційно може бути образливим. В разі оцінки мотивації вчинку чи слів які можуть розглядатися як образливі обирається як правило варіант інтерпретації максимально близький до зумисного вчинку. Також для політкоректності характерна крайня неконфліктність - в разі якщо виникає вибір між кількома варіантами інтерпретації події, факту, вчинку обирається найменш образливий навіть якщо він є менш імовірним чи навіть відверто надуманим. Ще однією особливістю практики політкоректності є неоднаковість підходу. Оскільки сучасна політкоректність виросла з руху за права меншин як правило одні групи розглядаються як жертви, а інші як агресори. Власне сама політкоректність застосовується майже виключно саме щодо дій "агресорів", щодо "жертв".

[ред.] Історія

Появу терміну політкоректність можна віднести до 1793 р., коли Верховний Суд США розглядав справу «Чізхольм проти Джорджії» (en:Chisholm v. Georgia). В рішенні Суду був вжитий термін not politically correct – політично некоректний, суспільно неприйнятний.

[ред.] Критика

Позитивна теорія політкоректності, здається, не може перерости в здорову і позитивну практику політкоректності. В процесі інтеграції в соціуми політкоректність переживає неминучу мутацію в абсурдистську форму. У прагненні до крайньої тактовності, політкоректність стає абсолютним лицемірством, якщо не відвертим цинізмом. Вона маніфестує суспільну слабкість перед проблемами, які не змогло вирішити людство. Хворобливий, але такий необхідний діалог між культурами, народами і групами припиняється, згладжується, замінюється скрізь ласкавою посмішкою з дипломатичного пластика. Гострі кути пом'якшуються шляхом насильницького видалення їх з розмови.

Таким чином, політкоректність вступає в конфлікт з людською психологією. Напруга, яка раніше частково усувалася за допомогою дискусії, в сучасних політкоректних суспільствах концентрується усередині соціуму, закипає і вивільняється, спалахує у вигляді актів агресії, чи то вуличних погромів чи поодиноких державних заходів придушення небезпечних думок. Прагнення до Добра бере на озброєння цензуру, яка обмежує свободу слова, в ім'я ідеалів абсолютної насильницької ввічливості: Ми ввічливі, тому що нас карають.