|
|
Польська мова
Польська мова — (пол. język polski) — слов'янська мова, належить до групи західних слов'янських мов.
[ред.] Класифікація
Польська мова відноситься до західнослов'янських мов, що є одніє із трьох груп слов'янським мов індоєвропейської мовної родини.
[ред.] Історія
Літературна мова формується на базі великопольських, малопольських та мазовецьких говірок. За періодизацією літературна мова поділяється на такі етапи:
- Давньопольска мова — до 1500 року;
- Середньопольська мова — з XVI ст. по другу половину XVIII ст.
- Новопольська мова — з другої половини XVIII ст.
Письмо на базі латинки. Найдавніша письмова пам'ятка — Свентокшиські проповіді (середина XIV ст.).
[ред.] Польська абетка
Польський алфавіт складається з 32 букв:
A, Ą, B, C, Ć, D, E, Ę, F, G, H, I, J, K, L, Ł, M, N, Ń, O, Ó, P, R, S, Ś, T, U, W, Y, Z, Ź, Ż.
Букви Ą, Ę, Ń і Y не вживаються на початку слова, тому можуть бути прописними тільки при написанні всього слова прописними буквами. Q, V і X використовуються тільки в словах іноземного походження, які не полонізувалися.
[ред.] Особливості
Польській мові характерний особливий порядок слів, при якому група підмета стоїть перед групою присудка, узгоджене означення у стійких зворотах міститься після означуваного слова, а в складеному присудку допоміжне дієслово być ніколи не опускається.
[ред.] Фонетика
- 1) наявність носових голосних ą; ę (dąb «дуб», sąd «суд», pięć «п'ять», mięso «м'ясо»);
- 2) постійний наголос на передостанньому складі;
- 3) заміна властивих українській та іншим слов'янським мовам м'яких або твердих приголосних t, d, r на ć, dź, rz («ж»): ciasto, dzień, rzeka «річка»;
- 4) чергування е перед передньоязиковими твердими приголосними, залежно від походження, з а чи о: wierzyć «вірити» — wiara «віра», nieść «нести» — niosę «несу»;
- 5) чергування сполучення -er- після м'яких перед передньоязиковими твердими приголосними з -аr-: twierdzić «твердити» — twardy «твердий»;
- 6) чергування перед кінцевими дзвінкими приголосними ó («у») з о, ą з ę: bób «біб» — bobu «бобу», błąd «помилка» — błędu «помилки».
[ред.] Морфологія
- 1) вживання особових показників у 1-й і 2-й особах однини й множини минулого часу — рухомі закінчення -em (-m), -eś (-ś), -ście: miałem «я мав», miałeś «ти мав», але miał «він мав»; spałeś dobrze або dobrześ spał «(ти) добре спав»;
- 2) закінчення -my в 1-й особі множини дієслів теперішнього часу: czytamy «читаємо», robimy «робимо»;
- 3) вживання дієслівної зв'язки być «бути» у теперішньому часі;
- 4) утворення складеної форми майбутнього часу дієслів за допомогою зв'язки być «бути» у сполученні не тільки з інфінітивом, але і з формами активних дієприкметників минулого часу на ł: będę pisać, będę pisał(a);
- 5) вживання особових закінчень дієслів при творені форм умовного способу:
czytał(a)bym «я читав би (читала б)», czytał(a)byś «ти читав би (читала б)», czytali(ły)byśmy «ми читали б», czytali(ły)byście «ви читали б».
[ред.] Приклад
«Заповіт» Тараса Шевченка польською мовою у перекладі Пастернака:
Testament
- Kiedy umrę to na wzgórzu
- Wznieście mi mogiłę,
- Pośród stepu szerokiego
- Ukrainy miłej.
- Aby łany rozłożyste
- I brzeg Dniepru stromy
- Można było widzieć, słyszeć
- Jego grzmiące gromy.
- Gdzie uniesie z Ukrainy
- Do sinego morza
- Wrażą krew... dopiero wtedy
- I łany, i wzgórza —
- Wszystko rzucę i ulecę
- Do samego Boga,
- Aby modlić się... aż dotąd
- Ja nie uznam Boga.
- Pochowajcie mnie i wstańcie,
- I kajdany rwijcie,
- I posoką, wrażą juchą,
- Wolność swą obmyjcie.
- Mnie zaś w wielkiej już rodzinie,
- W kraju wolnym, nowym,
- Pamiętajcie wspomnieć czasem
- Dobrym, cichym słowem.
[ред.] Дивися також
[ред.] Зовнішні посилання
|