Перший хрестовий похід

Пе́рший Хресто́вий похі́д - військовий похід європейського лицарства у Палестину з метою визволення Святої Землі від невірних.

27 листопада 1095 року на соборі в Клермоні папа Урбан II закликав до хрестового походу проти сельджуків, які захопили Святу землю і шляхи паломництва в Малій Азії.

До 1096 року було зібране багатотисячне ополчення, переважно з селян і бідних лицарів Північної і Центральної Європи, котре не мало ні коней, ні запасів продовольства і влаштовувало по дорозі на Схід жорстокі єврейські погроми, розбоєм здобуваючи собі провіант. Більша його частина була перебита ще в Європі, а решта загинула в Малій Азії від рук сельджуків. Слідом за бідняками в Святу Землю направилось зібране по всій Європі лицарське військо, котре очолили імениті сеньйори, в тому числі брати французького і англійського королів.

В 1097 році вони з'єднались в Константинополі з візантійською армією.

3 червня 1098 року після шестимісячної облоги лицарями-хрестоносцями завойовано місто Антіох (сучасна Сирія), що пербувало під владою турків-сельджуків. Місто було розграбоване, а тисячі мусульман вбиті.

7 червня 1099 — війська хрестоносців під керівництвом герцога Нижньої Лотарінгії Годфріда Бульонського підійшли до стін Єрусалиму і почали його облогу, а 14 липня взяли штурмом Єрусалим і вирізали майже всіх мусульман і євреїв (близько 40 тисяч людей) та спалили мечеті і синагоги.

Після цього було засновано головну державу хрестоносців — Єрусалимське королівство, першим правителем якого став герцог Нижньої Лотарінгії Готфрід Бульонський, взявши собі титул «заступника Гроба Господнього».