Образотворче мистецтво

Образотво́рче мисте́цтво — мистецтво, що втілює художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура).

Сутність 

Образотворче мистецтво відображає дійсність у наочних образах, відтворює об'єктивно наявні властивості реального світу: об'єм, колір, просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище тощо. Проте образотворче мистецтво зображує не тільки те, що доступне безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь. Воно розкриває духовний склад людини, її психологію.

Відображення дійсности 

Образотворче мистецтво у сукупності своїх видів створює реальну картину життя людини та природи, а також наочно втілює ті образи, яких немає в реальності, які є наслідком людської фантазії.

Професії у царині образотворчого мистецтва 

Творчих працівників у царині образотворчого мистецтва узагальнено називають художниками (хоча здебільшого кожен із них спеціалізується у певній галузі образотворчого мистецтва — як скульптор, маляр, графік тощо).

Образотворче мистецтво як галузь науки 

Галузь передбачає дослідження засадничих закономірностей генези й еволюції образотворчого мистецтва яку цілому, так і на певних історично детермінованих стадіях його розвитку, зокрема стильових, у різному національному контексті; стадії над усім комплексом питань, пов'язаних із з'ясуванням специфіки жанрово-видової структури образотворчого мистецтва, його змісту та форми; здійснення опису, аналізу, витлумачення, атрибуції мистецьких творів, розгляд особливостей їх суспільного функціонування; вивчення набутків окремих національних шкіл мистецтва, творчої практики художніх об'єднань, угруповань, окремих художників.

При розробленні тієї чи іншої проблемати спирається на досягнення музеєзнавства, реставрації, інших допоміжних дисциплін, враховує досвід споріднених суспільних наук.

[ред.] Напрямки досліджень

Напрямки досліджень:

Загальноестетичні проблеми теорії та історії образотворчого мистецтва.

Образотворче мистецтво у системі художньої культури суспільства.

• Історія та теорія мистецтвознавства і художні критики.
• Історико-теоретичні проблеми розвитку окремих видів і жанрів образотворчого мистецтва.
• Станковий і монументальний живопис, притаманні йому прийоми та засоби вирішення художніх творів; живописні техніки.
• Станкова, монументальна та монументально-декоративна скульптура, її функціонування в архітектурних і садово-паркових ансамблях.
• Станкова та книжкова графіка, притаманні їй особливості художньої мови; роль і значення книжкової графіки в інтерпретації змісту літературного твору та як елементу книги-єдиного художньо-поліграфічного організму; плакат; прикладна графіка; графічні техніки.
• Театрально-декоративне мистецтво, його роль у розкритті драматургічного задуму театральної або кінопостановки.
• Художній дизайн.
• Проблеми синтезу мистецтв і образотворче мистецтво.
• Проблеми генези та еволюції стилів і напрямків в образотворчому мистецтві, їх світоглядне підґрунтя, особливості національної інтерпретації, зв'язок з такими в інших мистецтвах (театр, музика, література і т. п.).
• Іконологія та іконографія як важливі елементи мистецтвознавчого дослідницького інструментарію.

[ред.] Види образотворчого мистецтва

• Графіка
• Живопис
• Скульптура
• Вітраж
• Ювелірна справа
• Дизайн
• Прінт-дизайн
• Фотографія

[ред.] Література

• Образотворчий; Художник // Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К., 2004. — С. 648, 1356.
• Образотворчі мистецтва // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 7. — К., 1982. — С. 464.