Німецька Імперія

Deutsches Reich
Німецька Імперія
1871 – 1918
Прапор Герб
Прапор Герб
Девіз
Gott mit uns
(німецька: "З нами Бог”)
Гімн
Нема Імператорський гімн: Heil dir im Siegerkranz
Розташування Німеччина
Терини Німецької Імперії до Першої Світової Війни
Столиця Берлін
52°31' пн. ш., 13°24' сх. д.
Мови офіціальна: німецька
Мови національних меньшин: Данська, французька, фризька, польська, лужицька
Форма правління Конституційна монархія [[Категорія:Former monarchies}}|Німеччина, 1871]]
Імператор
 - 1871–1888 Вільгельм I Гогенцоллерн
 - 1888 Фридрих III
 - 1888–1918 Вільгельм II Гогенцоллерн
Канцлер
 - 1871–1890 Отто фон Бісмарк (перший)
 - 8–9 листопада 1918 Фридрих Еберт (останній)
Історичний період Новий Імперіалізм
 - Об'єднання Німеччини 18 січня 1871
 - Німецька революція 9 листопада 1918
 - Formal abdication 28 листопада, 1918
Площа
 - 1910 540 857,54 км2
Населення
 - 1871 41 058 792 о.
 - 1890 49 428 470 л.
 - 1910 64 925 993 л.
     Густота 120 л./км² 
Валюта Золота марка (до 1914)
Паперова марка (після 1914)
Попередник
Наступник
Північнонімецький Союз
Королівство Баварія
Королівство Вюртемберг
Велике герцегство Баден
Велике герцегство Гессен
Веймарська Республіка
Республіка Ельзас-Лотарингія
Вільне місто Данциг
Друга Річ Посполита
Литва
Саар (Ліга Націй)
Площа і населення, не включая колонії
:[1][2]Німецька Імперія, 1871

Німецька Імперія - назва зазвичай використовується, для описання Німеччини з 1871 до 1918, коли вона була конституційною монархією: починаючи з об'єднання Німеччини і проголошення прусського Вільгельма I Німецьким Імператором (18 січня, 1871), фактично закінчуючи з проголошенням Веймарської республіки Филиппом Шейдеманном (9 листопада, 1918) і формально, закінчуючись із зреченням Вільгельма II (28 листопада, 1918). Найголовніші держави, що межували: Російська Імперія на сході, Франція на заході, і Австро-Угорщина на півдні.


Зміст

[ред.] Назва

Докладніше у статті: Німецький Рейх

Офіційна назва використовувалась Німеччиной 1871 — 1943 за німецькою: Deutsches Reich,[3][4] Німецька назва Deutsches Kaiserreich використовувалась неофіційно, щоб описати Німеччину протягом 1871–1918. Прямий переклад Deutsches Reich — "Німецька Імперія", хоча німецьке слово "Рейх" може мати не імперські додаткові значення, подібні до українських "держава", "королівство" або "Вітчизна".[5]


Назва Другий Рейх (Zweites Reich) іноді застосовується ретроспективно до цього періоду. Термін був популяризований німецьким націоналістичним істориком Артуром Мьоллером ван ден Бруком в 1920-х, і мав зв'язок з більш ранньою Священною Римською імперією ("Перший Рейх"), також як і підкреслення його бажання встановлення "Третього Рейху".[6] Цей термін був згодом прийнятий під час існування Нацистської Німеччини для цілей пропаганди - і тому його використання серед істориків після ІІ Світової Війни має різний сенс, оскільки багато хто вважає, що це надає законність нацистській історіографії.

[ред.] Бісмарк засновує імперію

Докладніше у статті: Об'єднання Німеччини

Під виглядом ідеалізму, крокуючого до реалізму, німецький націоналізм швидко перейшов від ліберального і демократичного характеру до рук прусського прем'єр-міністру Отто фон Бісмарка, прихильника жорсткої руки реальної політики у 1848. Бісмарк хотів об'єднати конкуруючі Німецькі держави, щоб досягти своєї мети — головування Пруссії у Німеччині. Три війни мали військові успіхи і допомогли переконати німців піти на об'єднання: проти Данії в 1864, Австро-Прусська війна проти Австрії в 1866, і Французько-прусська війна проти Другої Французької Імперії у 1870–71. Протягом облоги Парижу у 1871, Північнонімецький Союз, підтримуємий його союзниками з Південної Німеччини, сформували Німецьку Імперію з проголошенням Прусського короля Вільгельма I Німецьким Імператором в Залі Дзеркал в Версальському палаці, що було приниженням Франції, яка припинила чинити опір кількома днями пізніше.

Бісмарк безпосередньо готував у 1866 Північнонімецьку Конституцію, яка стала у 1871 Конституцією Німецької Імперії з деякими коректуваннями. Німеччина отримала деякі демократичні особливості. Нова імперія мала парламент з двома палатами. Нижня палата, або Рейхстаг, куда вибирались депутати загальними виборами. Виборчі округи, що були заснованні в 1871, ніколи не змінювали меж, щоб відобразити зростання міських областей. В результаті, під час великого розширення німецьких міст в 1890-х і 1900-х, сільські області були грубо урізані.

Законодавство також вимагало згоду Бундесрату — федеральної ради депутатів від земель. Виконавча влада була представленна імператором, або Кайзером, який мав допомогу канцлера відповідального тільки перед ним. Офіційно, канцлер був одноособним урядовцем і був відповідальний за стан всіх державних справ; на практиці, Державні Секретарі (вищі посадовці відповідальні за фінанси, війну, закордонні справи, тощо) служили неофіційними портфельними міністрами. Рейхстаг мав владу для проходження, покращення або відкидання законопроектів, але не міг ініціювати законодавство.Ініціювання законопроектів, було залишено канцлеру.

Хоча офіційно союз всіх нівелював, на практиці над імперією превалювала найбільша і найбільш могутня держава, Пруссія. Вона мала три кварці площі Німеччини і дві третини її населення. Імперську корону успадкували Гогенцоллерни, королі Пруссії. За винятком 1872–1873 і 1892–1894 років, канцлер був завжди одночасно прем'єр-міністром Пруссії. З 17 поза 58 голосами в бундесраті, Берлін потребував тільки декілька голосів від маленьких держав, щоб мати ефективний контроль.

Якщо великі держави-засновники зберегли свої власні уряди і війська, війська маленьких держав були під безпосереднім прусським контролем, великі держави як наприклад Королівства Баварія і Саксонія координувалися Прусськими закоонами і повинні були у військовий час управлятися федеральним урядом. Хоча авторитарна, у багатьох відношеннях, імперія дозволила розвиток політичних партій.

Розвиток Німецької Імперії подібен до подій, в Італії яка, стала сполученою державою нації незабаром перед Німецькою Імперією. Деякі ключові елементи авторитарної політичної структури Німецької Імперії були також основою для консервативної модернізації в Японській імперії під керівництом Сьоґуната Едо і збереження авторитарної політичної структури під владою царів в Російській Імперії.

Один з чинників в соціальній будові цих урядів була дуже істотна частка в політичній владі земельної еліти, Прусського юнкерства, завдяки відсутності великих революційних досягнень селян і пролетаріїв.

Бісмарк мав намір створити конституційний фасад, який приховував би продовження авторитарного керування. У процесі, він створив систему з серйозним дефектом. Була істотна невідповідність між прусською і німецькими виборчими системами. Пруссія використовувала надзвичайно обмежувальну Прусську трьохласну систему голосування в якому найбагатша третина населення могла вибрати 85 відсотка законодавчої влади, майже, заповняючи консервативну більшість. Як згадано вище, король і (з двома виключеннями) прем'єр-міністр Пруссії були також імператором і канцлером імперії--означаючи, що тим же правителям довелося знайти більшість від законодавчої влади, обраної від цілком різних класів.

[ред.] Німеччина з'являється як індустріальна сила

Під керівництвом Пруссії, і Залізного Канцлера Бісмарка, Німеччина з'явився як нація і як світова держава. У 1871, вона з 39 окремих держав, через сторіччя роз'єднонасті, об'єдналося нарешті. Королі Саксонії і Баварії, князі, герцоги і керманичі, Брауншвейгу, Бадену, Ганноверу, Мекленбургу, Вюртембергу, Ольденбургу засвідчили відданість королю Пруссії — кайзеру. В 1871 році населення Німецької Імперії склало 41 млн . В 1913 населення склало близько 68 млн. збільшення більш ніж на половину. І більша половина з них жила в містах та містечках. Економічна міць країни базувалось на вугіллі та сталі—Німеччина досягла великих успіхів в обох напрямках:

  • “Виробництво сталі зросло в 12 раз за 30 років”
  • “Видуботок вугілля зросло приблизно в 5 раз за 30 років”
  • “Виробництво іншої продукції зросло приблизно в 4 рази”
  • “Експорт виріс приблизно в 3 рази”
  • “Експорт хімікалій зріс приблизно в 3 рази”
  • “Експорт машиннобудівної промисловості зріс приблизно в 5 разів”

За 30 років, частка Німеччини в світовій торгівлі підвищився на третину. В 1914, Німеччина була, після Америки, найбільш потужна промислова країна у світі. Найбільший внесок в економіку Німеччини зробила фірма Крупп. Ессен, місто сталі, де була побудована перша фабрика Круппа у 1902

“Велике місто з його власними вулицями, з власною поліцією, відділенням пожежної охорони і законами руху. Є 150 кілометрів залізниці, 60 різних фабричних будівель, 8,500 верстатів, сім електричних станцій, 140 кілометрів підземного кабелю і 46 км в повітрі.”

Die Proklamation des Deutschen Kaiserreiches by Anton von Werner (1877), зображення проголошення заснування Німецького Рейху (18 січня 1871, у Палац Версальському палаці).  Зліва, на подіумі (у чорному кольорі): Наслідний Принц Фридрих (пізніше Фридрих III), його батько Імператор Вільгельм I Гогенцоллерн, і Фридрих I Баденський, проголошують тост за нового імператора  Центр(в білому): Отто фон Бісмарк, перший канцлер Німеччини
Die Proklamation des Deutschen Kaiserreiches by Anton von Werner (1877), зображення проголошення заснування Німецького Рейху (18 січня 1871, у Палац Версальському палаці).
Зліва, на подіумі (у чорному кольорі): Наслідний Принц Фридрих (пізніше Фридрих III), його батько Імператор Вільгельм I Гогенцоллерн, і Фридрих I Баденський, проголошують тост за нового імператора Центр(в білому): Отто фон Бісмарк, перший канцлер Німеччини

Німеччина, насолоджувалась майстерністю Круппа. Коли Альфред Крупп помер, Кайзер відвідав його багаті похорони і назвав його “Німцем німців.” У 1914, на фірмі Круппа працювало 80,000 працівників. Вони жили в будинках Круппа, їх малюків лікували лікарі Круппа, їх дітей виховали в школах Kруппа, вони скуплялись в магазинах Kруппа, брали книги в бібліотеках Круппа, одружувались в церквах Kруппа і їх ховали на кладовищах Круппа. Під час Бісмарка, Німеччина була ближче, ніж будь-яка інша держава до сучасних концепцій соціального забезпечення. Німецькі працівники мали захист перед хворобою, нещасним випадком і пологовими виплатами, військовими лавками і отриманню житла і мали національну схему пенсії, ще коли про неї не замислювались в більш ліберальніших країнах. Все ж таки життя працівників було важким. На сталеплавильних заводах працювали 12-годин на день і 80-годин на тиждень. Ні відпочиннок, ні свята не були гарантовані. У Німеччині, як в кожній індустріальній державі, була бідність і не задоволення.

До 1912, марксистська Соціал-демократична партія Німеччини була найчисельнішею партією Рейхстагу — Німецького парламенту. Але Рейхстаг не управляв Німеччиною, а кайзер через посадових осіб, яких він особисто призначав.

[ред.] Держави-засновники імперії

Перед Німецьким Об'єднанням, німецька територія була складена з 39 незалежних держав. Ці держави, були королівствами, великими герцегствами, герцегствами, князівствами, вільними ганзейськими містами і однією імперською територією. Пруссія була найбільшим із засновницьких держав, маючи приблизно 60 відсотків площі Німецької Імперії.

Деякі з цих держав отримала суверенітет, після ліквідації Священної Римської Імперії. Інші були створені як суверенні держави після Віденського конгресу у 1815. Території не були обов'язково суміжні - багато які існували в декількох частинах, в результаті історичного придбання, або, в декількох випадках, розділення родовідних дерев управління.

Держави члени Німецької Імперії, Пруссія зображена синім
Держави члени Німецької Імперії, Пруссія зображена синім


Держава Столиця
Пруссія (королівство) Берлін
Баварія (королівство) Мюнхен
Саксонія (королівство) Дрезден
Вюртемберг (королівство) Штутгарт
Велике Герцегство Баден Карлсруе
Велике Герцегство Гессен Дармштадт
Велике Герцегство Мекленбург-Шверін Шверін
Велике Герцегство Мекленбург-Стрелиц Нойштрелиц
Велике Герцегство Ольденбург Ольденбург
Велике Герцегство Саксен-Веймар-Ейзенахське Веймар
Герцегство Ангальт Детмольд
Герцегство Брауншвейг Брауншвейг
Герцегство Саксен-Альтенбург Альтенбург
Герцегство Саксен-Кобург—Гота Кобург
Герцегство Саксен-Майнінген Майнінген
Князівство Ліппе-Детмольд Детмольд
Князівство Реусс Млада Гілка Гера (місто в Німеччині)
Князівство Реусс Старша Гілка Грайц
Князівство Шаумбург-Ліппе Бюккебург
Князівство Шварцбург-Рудольштадт Рудольштадт
Князівство Шварцбург—Зондерсхаузен Зондерсхаузен
Князівство Вальдек-Пірмонт Бад-Арользен
Бремен (вільне ганзейське місто)
Гамбург(вільне ганзейське місто)
Любек(вільне ганзейське місто)
Ельзас-Лотарингія (імперська територія) Страсбур

Кожен член Німецької Імперії відправляв представників в Бундесрат і Рейхстаг. Відносини між Імперським центром і частинами Імперії були середою, що з часом розвивалися. Випадки коли Німецький Імператор, міг, наприклад, втручаються у справи земель, були предметом дискуссії і часто обговорювались - наприклад криза спадкоємства у Князівстві Ліппе-Детмольд.

[ред.] Ера Бісмарка

Внутрішня політика Бісмарка грала велику роль на авторитарну політичну культуру Kaiserreich. Менш стурбовано континентальною політикою з позиції сили, наступною за об'єднанням в 1871, напів-парламентський уряд Німеччини здійснював відносно гладку економічну і політичну революцію зверху по індустріалізації країни.

[ред.] Eкономіка

Індустріалізація прогресувала динамічно в Німеччині і німецькі виробники почали звільняти місцеві ринки від британського імпорту, а також, щоб конкурувати з британською промисловістю за кордоном, особливо в США. Німеччина стала домінуючою економічною владою на континенті і була другою найбільшою експортуючою державою після США. Під час І Світової Війни (1914–1918) Німецька економіка перепрофілювалась на військові потреби, а саме: виробництво гвинтівок (Gewehr 98), пістолетів (P08 Пістолет Люгера), кулеметів (Кулемет Максима), мінометів (Minenwerfer), і артилерійських снарядів. Імперська Німеччина була лідером у фізиці і хімії таким чином, що одна третина всієї Нобелівської премії йшла до німецьких винахідників і дослідників.

[ред.] Iдеологія

Після досягнення формального об'єднання в 1871, Бісмарк присвятив багато своєї уваги до ідеї національної єдності за ідеологією Пруссинізму. Можно підсумовувати ідеологію Бісмарка під чотирма завданнями: Культуркампф, соціальна реформа, національне об'єднання, і Малонімецький шлях об'єднання Німеччини.

[ред.] Культуркампф

Після об'єднання католицьких німецьких держав на півдні і деяких областей на сході, католіки, утворили Католицьку Центристську Партію Німеччини, яка була головною загрозою об'єднанню. Південні католики, були більш пов'язани з сільським господарством, ніж протестанти на півночі, тому індустріалізація і розвиток торгівлі привели до зубожіння селянства, ремісників, духівництва, і царственої аристократії маленьких держав. Католицькі установи були обмежені і суспільство було захищено від католицького впливу урядом Бісмарка. Після 1878, боротьба проти соціалізму об'єднала Бісмарка з Католицькою Партією Центру, припинивши Культуркампф, який привів до підсилення, а не ослаблення католицизму в Німеччині.

[ред.] Соціальні реформи

Щоб підримати робочий клас і ослабити вплив соціалістичних груп, Бісмарк неохоче здійснював перехід до соціальної держави. Системи соціального страхування, встановлені Бісмарком (охорона здоров'я в 1883, страхування від нещасного випадку в 1884, страхування від нероботоспроможністі і за віком в 1889) у той час, були найбільшими в світі і, деякою мірою, все ще існують в Німеччині сьогодні. Гаєк Фрідріх фон переконаний, що, ці реформи привели до націонал-соціалізму. [7]

[ред.] Національне об'єднання

Зусилля Бісмарка також були направленні на вирівнювання величезних відмінностей між німецькими державами, які були незалежні в їх розвитку на протязі сторіч, особливо у законодавстві.

[ред.] Малонімецький шлях об'єднання Німеччини

Два бачення того, що Німецька Імперія повинна територіально охопити обговорювалися протягом правління Бісмарка. Перше бачення було Великонімецький шлях об'єднання Німеччини і друге, що підтримував Бісмарк, було Малонімецький шлях об'єднання Німеччини. Großdeutschland (Великонімецький шлях об'єднання Німеччини) особливо підтримувався німецькими лібералами і пангрманістськими націоналістами мав сенс, що Німеччина повинна бути всеосяжною державою для всіх німців, зокрема Австрійська територія (де хто бажав всю Aвстро-Угорську територію, де хто тільки бажав тільки Німецькі Австрійські землі). Kleindeutschland (Малонімецький шлях об'єднання Німеччини) був ідеєю, підтримуваною Бісмарком і прусськими консерваторами. Поняття Kleindeutschland включало мільони не німців (переважно поляків), її прихильники вважали, що включення всієї Австро-Угорщини до Німеччини приводитиме до дестабілізації Німецької держави завдяки навіть більшому числу етнічних меншин в Австро-Угорщині. Також, в значній мірі прусські прихильники Kleindeutschland боялися, що навіть об'єднання з Німецькою Австрією, включаючи тільки німецьку територію, ослабив би прусський вплив у Німеччині і істотно збільшує чисельність католиків в державі, яка вже мала напругу між протестантською Північчю і католицьким Півднем, який держава хотіла асимілювати. Kleindeutschland був важливим елементом політичних справ Німецької Імперії і є в абсолютному контрасті з політикою Нацистської Німеччини яка стверджувала, що є наступником Німецької Імперії, Нацистська Німеччина слідувала шляхом пангерманізму, наближаясь до ідеї Großdeutschland, при цьому знищили прусську гегемонію в Німеччині на користь централізованої і тоталітарної держави.

[ред.] Германізація

Один з ефектів політики об'єднання було усуненням використання не німецьких мов у суспільному житті, у школах і академіях з наміром тиску на не німецьке населення,з метою германізувати його або залишити країну. Політика германізації часто мала зворотний ефект —стимулювало опір, зазвичай у формі домашнього навчання і щільнішої єдності в групах меншини.

Германізація поляків слугувала проти істотної польської меншини імперії, придбаної Пруссією під час поділів Речі Посполитої. Закони були зроблені, що заперечувало право поляків побудувати будинки на територіях, придбаних при поділах Польщі.[8], обмежено право говорити за польською на людях і в 1908 був прийнятий закон, що дозволяв вигнання поляків з їх будинків[8]. Урядом в 1885 були встановлені і вкладені закони, передачі землі, що була у власності поляків — німецьким колоністам. Проте, поляки заснували власну організацію, щоб захистити себе проти комісії Німецького поселення. У 1880-х було зроблено масове вигнання приблизно 24,000 поляків до Російської Польщі, які не мали німецького громадянства. Цей акт сильно критикувався лівацькими німецькими політичними партіями і Бісмарком безпосередньо, але він піклувався про можливість поширення "революційних елементів" серед поляків з Російської Польщі. Польські організації пробували боротися за їх права, але без успіху, і хоча деякі польські активісти були вибрані у Рейхстаг, їх переважали кількістю німецькі представники, завжди вороже налаштованні.

[ред.] Закони

Цілком різні історії законодавства і судової системи сформулювали величезні ускладнення, особливо для національної торгівлі. Покине не був введений загальний торговий кодекс у 1861 (який був пристосований для Імперії і, з великими модифікаціями, все ще ефективний сьогодні), була маленька схожість в законах.

У 1871, був введений загальний Кримінальний Кодекс (Reichsstrafgesetzbuch); у 1877, загальне судочинство були встановлені в придворній системі (Gerichtsverfassungsgesetz), цивільних процесах (Zivilprozessordnung) і кримінальних процесах (Strafprozessordnung). У 1873 відбулися зміни у конституції, що дозволило Імперії замінити різні і дуже відрізняючи Цивільні Кодекси держав (якщо вони існували взагалі; наприклад, частини Німеччини, колись зайнятої Наполеонівською Францією, прийняли Французький Цивільний Кодекс, тоді як в Пруссії діяв Allgemeines Preußisches Landrecht 1794 року).

У 1881, була заснована перша комісія для введення загального Цивільного Кодексу для всієї Імперії, величезну працю, яку зробило Bürgerliches Gesetzbuch (BGB), можливо одна з самих вражаючих законних робіт світу; і надало ефект на 1 січня 1900. Про якість кодеку говорить те, що він всі, хоча з багатьма поправками, все ще ефективний сьогодні.

[ред.] Колонії Німеччини

Докладніше у статті: Зовнішня експансія Німеччини

Німеччина прийняла участь в загарбанні колоній доволі піздно — в середині 80-х років XIX сторіччя. Але це не завадило їй придбати доволі величезні володіння в Африці, Азії і Океанії.

У Африці це - Того, Камерун, Німецька Східна Африка і Німецька Південно-Західна Африка.

  • Того - з кінця XIX - початку XX сторріччя разом с частиною Гани - німецька колонія.
  • Камерун - з кінця XIX сторіччя - протекторат Німеччини.
  • Німецька Східна Африка - континентальна частина Танзанії (Танган'їка), Руанда і Бурунді.
  • Німецька Південно-Західна Африка - Намібія. З 1884 г. - німецький протекторат.

В Азії - порт Циндао (Кайтчоу) на півострові Шаньдун, захопленний в 1897 році, а після "арендованний" у китайського уряду на 99 років.

В Океанії - Нова Гвінея, Мікронезія (Науру, Палау, Маршаллові, Каролінські, Маріанські острови), Західне Самоа.

  • Німецька Нова Гвінея
    • Нова Гвінея. З середини 1880-х р. північносхідна частина острову колонізована Німеччиною.
    • Науру. З 1888 р. - частина німецького протекторату Нова Гвінея.
    • Палау. З 1899 р. - німецька колонія.
    • Маріанські острови продани Іспаниєю Німеччині в 1889 р..
    • Маршаллові острови захоплені в 1885 році. З 1886 р. - німецький протекторат.
    • Каролінські острови також куплени в Іспанії.
  • Західне Самоа. В кінці XIX сторіччя захоплені Німеччиною.

Програв Першу Світову війну, Німеччина втратила свої заморські володіння. Того і Камерун були розділені між Великобританією і Францією. Танган'їка дісталася Великобританії, Руанда і Бурунді - Бельгії. Намібія відійшла Південноафриканському Союзу. Циндао захоплений Японією, Нова Гвінея - Австралією. Каролінські, Маріанські і Маршаллові острови, Палау відішли Японії, Західне Самоа - Новій Зеландії. Великобританія, Австралія і Нова Зеландія - Науру. Після закінчення Другої Світової війни Японія втратила свої недавні "німецькі" придбання.

[ред.] Перша Світова війна

Докладніше у статті: Перша Світова війна

Вільгельм II довго шукав привід для початку війни з головним потенційним ворогом Німеччини - Францією. Нарешті, Вільгельм отримав привід, нехай навіть і сумнівний - вбивство спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франц Фердінанду в Сараєво. Вбивця - Принцип Гаврило - був сербом, і Австрія відразу накинулася на південного сусіда. Мабуть, конфлікт можна було улагодити мирним шляхом, але Вільгельм не хотів упускати можливості почати війну, і переконав австрійського імператора Франца Йосипа застосувати силу. Австрія оголосила війну Сербії. Росія оголосила про підтримку братів-слов'ян і про початок мобілізації. 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії, у війну вступила Франція, яку підтримала Англія.

Початок війни був для Німеччини успішним: російські війська були розбиті в Східній Пруссії, німецька армія окуповувала Бельгію і Люксембург, вторглася до Північно-Східної Франції. Париж був врятований, але загроза залишалася.

Союзники Німеччини воювали гірше: австрійці були наголову розгромлені в Галіції, турки потерпіли безліч поразок на Кавказькому фронті. Італія зрадила своїх союзників і 23 травня 1915 роки оголосила війну Австро-Угорщини. Лише за допомогою німецької армії австрійці і турки повернули деякі позиції, італійці були разбиті при Капоретто.

Німеччина отримала безліч перемог в ході активних бойових дій, але до 1915 року на всіх фронтах почалася позиційна війна, що вдавала із себе взаємну облогу, - на виснаження. Не дивлячись на свій промисловий потенціал, Німеччина не могла отримати перемогу над супротивником в позиційній війні. Німецькі колонії були окуповані. Німецька армія хоробро билася, але перевага в ресурсах була у Антанти, і