Панель інструментів
Леся Українка
| Леся Українка | |
| Лариса Петрівна Косач-Квітка | |
 |
|
| Ім'я при народженні: | Лариса Петрівна Косач |
|---|---|
| Дата народження: | 25 лютого 1871 |
| Місце народження: | м. Новоград-Волинський |
| Дата смерті: | 1 серпня 1913 |
| Місце смерті: | м. Сурамі, Грузія |
| Національність: | українка |
| Громадянство: | Російська імперія |
| Мова творів: | українська |
| Рід діяльності: | прозаїк, поет, драматург, публіцист |
| Роки активності: | 1884—1913 |
| Жанр: | драматична поема, вірш |
| інтернет-сторінка | |
Ле́ся Украї́нка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський — 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Грузія) — українська письменниця, яка писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фолкльористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
Зміст |
[ред.] Біографічні відомості
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Мати, Олена Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах "Перший вінок". Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Звягелі, Луцьку, Колодяжному.
У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов,був відомим ученим, громадським діячем,який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із І. Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона, на щастя, переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.
Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям - Мишелосія)вчилися у приватних учителів. Деякий час Лариса навчалася в школі Олександра Мурашки в Києві. З цього періоду залишилась одна картина намальована масляними фарбами. Пізніше їй довелося здобувати освіту самостійно, в чому допомагала мати. Вона знала багато європейських мов, включаючи і слов'янські мови (рос., польську, болгарську та ін.), а також давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий рівень інтелектуальний. Олена Петрівна виховувала її як сильну людина, яка не мала права до надмірного виявлення своїх почуттів. Слід цієї «paidei» можна знайти в кожному творі «поодинокого мужчини». Про рівень її освіти може свідчити факт, що 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукована в Катеринославі 1918). Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гайне, В. Гюґо, Гомера й ін.).
Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською. Основний зарис соціально-політичний світогляду Л. Косач зформувався після цілорічного (1894 — 95) її перебування у М. Драгоманова в Софії і трагічної подією, якою була для неї смерть вуйка.
Декілька слів треба сказати про стосунки між Ларисою Петрівною та Ольгою Юліанівною. Їхня приязнь, з різними відтінками еросу (збереглися оишень листи Л. Косач)змінює візерунок «Дочки Прометея» і допомагає в щрозумінні її «Блакитної троянди» (1896). Історію кохання цієї незбагненної людини, яку часто утожсамлюється з фотографією з 1896 року, часто розпочинають із Сергія Мержинського, замість розповіді про її класичне розуміння «релігії любові» (О. Забужко).--Танюшкін 21:59, 8 квітня 2008 (UTC)
[ред.] Поетична творчість
Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»), який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій. Вперше надруковані — вірші «Конвалія» і «Сафо» 1884 у львівському журналі «Зоря». 1885 у Львові вийшла збірка її перекладів з М. Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом).
Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-их pp., коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літераторного гуртка «Плеяда». 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Г. Гайне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її ориґінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях.
Після того Леся Українка працювала ціле десятиліття і написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована.
В канон української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетка мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв'язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роля поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Т. Шевченка, П. Куліша, М. Старицького, Г. Гайне, але й у них видно виразні впливи Ольги Петрівни і Михайла Драгоманова (псевдонім - Укроїнець)на вибір її мотивів.
А вже поезію «Contra spem spero» (1890) характеризує античне розуміння доблесті (arete), блискуче володення міфологічними алюзіями, автокреація жінки-воїна. Саме цей аспект творчості на довгі роки визначав тонус наукового «лесезнавства». Такі основні мотиви поезій «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» і багато інших. Мотив волі набирає в ній досить різноманітних барв: від нескорення традиційному розумінню імперії по індивідуальний вибір modus vivendi, що означає відриття істини і служіння їй. Зрада на будь-якій площині утожсамлюється з трагедією, з вчинком Медеї. Лірика жаги і прихованого тріумфу, пов'язаного з неможливістю зреалізувати свою любов, експонує схему лицарської любові. Лірична героїня - лицар, який співає своїй дамі серця. Еротизм таких віршів як «Хотіла б я тебе як плющ обняти», «Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами» - це містичні дитирамби на честь божественної коханки.
Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, леґендах, поемах, писаних на сюжети світової культури, проектованих на актуальні проблеми вільної людини в світі зневолених(«Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Віла-посестра», «Одно слово» й ін.) й ролю поета в цій боротьбі («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо»). --Танюшкін 21:58, 8 квітня 2008 (UTC)
[ред.] Драматургія
У другій половині 90-их років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна Троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства. Філософський дискурс драми, нав'язуючи до творчості Гаутпмана, представляє не тільки божевілля як форму свободи, але і певну тугу за тілом.
Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему. Перша з них — «Одержима» (1901). Канва біблійної історії Міріам і Месії трансформується в мотив еросу і танатосу, які, будучи самим втіленням життя, становлять антитезу до постави Міріам.Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при аналогії полону України в Російській Імперії («На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі»). Символічний зміст цих поем поетка розкрила в поезії «І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя», де можна знайти такі рядки: "Чи довго ще, о Господи,// Чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?". Становлять вони своєрідний ключ до зрозуміння образу неволі як образу душі, раба власних стеріотипів. Персонажі раб-єгиптянин і раб-гебрей з поеми «В дому роботи — в країні неволі» - це люди, які забули власне коріння. Духовна сліпота стає певним лейтмотивом творчості Лесі Українки.
У драматичній поемі «Кассандра» (1907) письменниця розвиває метафору людської правди і трагічної істини, яку предствляє головна героїня. Угодовство й пасивність поміркованої громади картає поетка в драматичній поемі «У катакомбах» (1905). Свобода творця це не служба народові і його утилітарним цілям. Кара за цей вчинок - неможливість творити далі. Мотив вищого покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій "Сім струн" у вірші "Fa" (Фантазіє, ти сила чарівна) в даній драмі набувають особливого загострення. У драмі «Руфін і Прісцілла» світлий образ християнки протиставлено грубій силі імператорського Риму. Драматична поема «Бояриня» в новомі ракурсі представляє тему волі. Виходячи поза схему мотиву "українського рісорджіменту", представлену в інтермретації Д. Донцова, можна прочитати постать Оксани як образ людини, яка не відкрила чим є справжня свобода в її антично-християнській іпостасі.
Поема «Оргія» в певному сенсі продовжує тему попередньої драми. Античний фон подій експлікує провідні питання філософії. Контраст між діонізійським і аполінським началами підкреслює постать співця Антея. Розуміючи чим є мистецтво і його роль в історії, він обирає смерть, яка переносить його в безсмертя.
До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «Камінний господар» і «Лісова пісня». Традиційна тема світової літератури знайшла в драматичній поемі «Камінний господар» (1912) цілком оригінальне трактування образу Дон-Жуана. Жіночність героя і чоловіча постава Донни Анни континуує класичну традицію зміни ролей, яка призводить до символічної смерті Дон-Жуана. «Лісова пісня» (1911) — вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка — не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність натури протиставляється людському життю. І то власне натура перемагає, байдужа до трагедій. --Танюшкін 21:56, 8 квітня 2008 (UTC)
[ред.] Прозова творчість
Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання із сільського життя («Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи») змістом і мовою пов'язані з народними піснями. У жанрі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Залишилася не закінченою передсмертна повість Українки «Екбаль Ганем», в якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки.
[ред.] Останні роки життя
Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй мисьменниця диктувала проєкти своєї так і ненеписаної драми "На берегах Александрії". Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами. Померла (в Сурамі) у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
[ред.] Значення творчості
Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й ориґінальними строфічними будовами, використовуючи гексаметр, верлібр, п'ятистоповий вірш тощо, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. На переломі 19 — 20 вв., використовуючи мандрівні сюжети світової літератури, Леся Українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.
Її твори видавалися багато разів. Науково об'єктивнішими є видання «Книгоспілки» (у 7 тт. 1923 — 25 і в 12 тт. 1927 — 30) з фаховими передмовами М. Зерова, Б. Якубського, М. Драй-Хмари, П. Руліна, Є. Ненадкевича, О. Білецького й інших. Усі пізніші видання мають умисні цензурні пропуски: у 5 тт. (1951 — 56), у 10 тт. (1963 — 65) і в 12 тт. (1975 — 79). Цінне багатим біографічним і епістолярним матеріалом видання О. Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (Нью-Йорк, 1970).
[ред.] Використання образу Лесі Українки
 Банкнота 2001 року номіналом 200 гривень |
 Банкнота 2007 року номіналом 200 гривень |
 Марка СРСР |
 Марка України |
[ред.] Твори
- збірка поезій «На крилах пісень» (1893)
- збірка поезій «Думи і мрії» (1899)
- збірка поезій «Відгуки» (1902)
[ред.] В перекладах
[ред.] Рос. мовою
- Леся Украинка. Собрание сочинений в 3-х тт. М. 1950. (Рецензія П. О. в Літ.-Наук. Збірнику УВАН, кн. 1. Нью-Йорк 1952)
[ред.] Англійською мовою
- Spirit of Flame. A Collection of the Works of Lesya Ukrainka. Translated by Percival Cundy. Foreword by Clarence A. Manning. Нью-Йорк 1950. (англ.)
[ред.] Музеї Лесі Українки
- Музей Лесі Українки у Києві
- Музей Лесі Українки у Колодяжному
- Музей Лесі Українки у Новограді-Волинському
- Музей Лесі Українки у Ялті
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний pедактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
- Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки
- Франко І. «Леся Українка». ЛНВ, т. III, Л. 1898, кн. 7;
- Забужко О. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. - К. 2007;
- Зеров М. Леся Українка. X. — К. 1924;
- Музичка А. Леся Українка, її життя, гром. діяльність і поетична творчість. О. 1925;
- Драй-Хмара М. Леся Українка. Життя і творчість. К. 1926;
- Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження, т. І — III. 1954 — 60;
- Одарченко П. Леся Українка і М. П. Драгоманов. Нью-Йорк 1954;
- Бабишкін О. і Курашова В. Леся Українка. Життя і творчість. К. 1955;
- Бабишкін О. Драматургія Лесі Українки. К. 1963;
- Журавська І. Леся Українка та зарубіжні літератури. К. 1963;
- Спогади про Лесю Українку. К. 1963. 2 вид. 1971;
- Денисюк І., Міщенко Л. Дивоцвіт. Джерела і поетика «Лісової пісні» Лесі Українки. Л. 1963;
- Аврахов Г. Художня майстерність Лесі Українки. К. 1964;
- Кулінська Л. Поетика Лесі Українки. К. 1967;
- Сверстюк Є. «На полі чести». В кн. Є. Сверстюк, «Собор у риштованні». Париж — Балтімор. 1970, стор. 106 — 12, а також у газ. Літ. Україна, ч. 61, 1963;
- Леся Українка. Документи і матеріали. 1871—1970. К. 1971;
- Кулінська Л. У світі ідей та образів. (Особливості поетики драми Лесі Українки). К. 1971;
- Костенко А. Леся Українка. К. 1971;
- Дзюба І. «Та, що пильнувала ватри». (До 50-ої річниці з дня смерти Лесі Українки). В кн. Л. Українка. «Бояриня». Торонто 1971, стор. 110 — 28;
- Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. К. 1973;
- Вишневська Н. Лірика Лесі Українки. Текстологічне дослідження. К. 1976;
- Кулінська Л. Проза Лесі Українки. К. 1976;
- Агеєва В. Поетеса зламу тисячоліть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. - К.,2001;
- Забужко О. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. - К., 2007.
