Духовність

Нейтральність та неупередженість цієї статті є дискусійною.

Будь ласка, ознайомтесь з відповідним обговоренням та по можливості виправте недоліки.

Духовність — абстрактний ^[1] іменник до слова духовний. Як і слово першооснова духовність пов'язана з внутрішнім психічним життям людини, її моральним світом також слово часто має відтінки оціночної категорії та пов'язується з релігією. Чітко окресленого значення слово не має. Як термін слово духовність використовується в філософії, етиці, богослов'ї на означення різних понять ^[2] так чи інакше дотичних внутрішнього світу людини.

[ред.] Слововжиток

Ймовірно в цій статті використане оригінальне дослідження, або неперевірені факти.

Допоможіть знайти та видалити оригінальне дослідження і переписати статтю згідно правил Вікіпедії!

В українській мові у повсякденному вжитку це слово поширилося під впливом російської ^{[Джерело?]}.

Зазвичай в побуті під духовністю розуміють моральність, релігійність, певну піднесеність думок та вчинків. Духовність як високе протиставляється низькому, гріховному, аморальному. Незважаючи на абстрактність поняття, в узусі дуже часто слово духовність використовується як конкретна якість чи мало не реально існуюча субстанція, про що свідчить слововжиток на зразок «людина великої духовності», «дефіцит духовності в суспільстві» тощо.

У релігійному узусі як правило духовність пов'язують з внутрішньою релігійністю, вірою, містичним досвідом, «спілкуванням з Богом».

Спекулятивність, абстрактність та нечіткість поняття робить його використання популярним в різноманітних загальних твердженнях та в демагогічній риториці на зразок нарікань на «низьку духовність молоді» чи «занепад духовності суспільства». Однак, що ж саме вважати «духовністю» і відповідно, що є її занепадом чи навпаки розвитком в силу розмитості поняття кожен може вирішувати сам.

[ред.] Поняття духовності у філософії

Поняття духовності у філософії, за звичай, було пов’язане перш за все із тими формами суспільної свідомості, які, в свою чергу, ототожнювались із формами організації знання. Вівся наполегливий пошук, який зводився до окреслення науково-універсальної, “суспільної” сутності духовності. На противагу цій тенденції сьогодні спостерігається інша: духовність переважно асоціюється з релігійністю, з моральними цінностями, постульованими тією чи іншою конфесією. В сучасних західних працях про суспільство і культуру поняття “духовність” майже не вживається, воно як правило використовується у світовій літературі релігійно-філософського змісту, де духовність розглядається як чинник самовизначення віруючої людини. Такий підхід збіднює значення поняття духовності та значною мірою виводить проблематику духовності з тематичних сфер філософії.

До визначення поняття духовності у вчених не має одностайної думки. Кожний науковець розуміє поняття “духовність” по-різному. Поняття “духовність” завжди мало у філософії важливе значення, і відіграє визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце й призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя. І тому такі філософи: Платон, Аристотель, Юркевич, Григорій Сковорода вважали, що поняття "духовність" є похідним від слова "дух" (лат. “spirit” та грец. “pneuma”), що означає рухливе повітря, повівання дихання, носія життя.

Уже в первісну епоху складаються перші уявлення про духовність. Але це поняття ще не розмежовувалось від тілесної суті. Вперше Платон відокремив тілесне і духовне, визначив, що духовність це специфічна людська властивість, а тілесне це нижче, те, що закладене природою людині. Аристотель теж відокремив ці поняття, але розглядав тілесне й духовне як рівно необхідні.

Новий підхід виробляється у християнській традиції. Тут духовність наділяється новим обличчям, і вважається, що духовність притаманна людині розумній, що виділяє її з тваринного світу, та уподібнює Богу.

Проблема духовності стала провідною і в російській релігійній філософії кінця XIX початку XX ст. Її розробка пов'язана з іменами Федора Достоєвського, Володимира Соловйова, Івана Ільїна, Павла Флоренського, Миколи Федорова. Тут духовність розумілась подвійно. З одного боку: Духовність це одухотворення тваринності, сутнісна характеристика людини, що виділяє її зі світу тварин. Інше розуміння: Духовність це ідеал, до якого прагнула людина у власному розвитку, орієнтація на вищі, абсолютні цінності.

На думку вчених поняття “духовність” це категорія етики, яка визначає моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей людини, її моральна спроможність та вища цінність.

Значний внесок у розробку проблеми духовності зроблений у філософії, притаманний таким філософам, як Мартін Бубер, Макс Шелер, П`єр Тейяр де Шарден, Хосе Ортега і Гассет, Альберт Швейцер, Еріх Фром, Віктор Франки. Провідною ідеєю цих вчених є: людина розумна на зламі епох виявилась нездатною подолати всілякі кризи життя, зокрема глобальні, тому їй на зміну повинна прийти людина духовна. І за визначенням цих науковців: Духовність це загальнокультурний феномен, який уміщує в собі не тільки абстрактно-теоретичні цінності й ідеали, а й вчинки по совісті, істини й краси.

Обміркування проблеми духовності стає силою і в сучасній українській філософії. В 90-ті роки після того як в Україні марксистські методологічні канони перестали бути “офіційними” і обов’язковими, дослідження духовності відбувається за такими основними напрямками:

релігієзнавчим, предметом якого є духовність, витлумачена богословськи, як досконалість віри в надприродні сили;
культурологічним, в контексті котрого духовність постає як спосіб самобудови особи в межах культурного світу через самовизначення і самоспрямування особи, що передбачає не лише знання, але й почуття, осмислення дійсності, здатність до співпереживання;
філософсько–соціологічним, в якому духовність розглядається як багатомірний соціально – історичний феномен, специфічність виявів якого зумовлена своєрідністю всесвітньої історії як поліцентричного утворення.

[ред.] Примітки

↑ слова які позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв'язком з ними, це іменники на позначення якостей, властивостей, дій, які людина не сприймає безпосередньо органами чуття
↑ слід зауважити, що часто іншомовні поняття які мали в своїй назві корінь "дух" були перекладені українською як "духовність", відповідно духовність тут лише слово-ярличок на різних поняттях