Грецький вогонь

Використання "грецького вогню". Мініатюра мадрідського списку «Хроніки» Іоанна Скилиці.

грецький вогонь (рідше — пекельний вогонь, візантійський вогонь або рідкий вогонь грец. Υγρό Πυρ) — горюча суміш, що застосовувалася у військових цілях в часи середньовіччя. Вперше була вжита візантійцями в морських битвах. Точний склад грецького вогню невідомий.

[ред.] Історія та застосування

Прототип Грецького вогню з'явився імовірно в 424 до н. е., в битві при Делії: тоді з порожнистої колоди випускалася суміш сирої нафти, сірки і олії. Власне Грецький вогонь був винайдений в 673 р. інженером і архітектором Калліником, який, переслідуваний за християнську віру, втік із сирійського міста Маальбека до Візантії і там запропонував свої послуги імператорові Костянтину IV у боротьбі проти арабів.

Установка з Грецьким вогнем являла собою мідну трубу — сифон, через який з гуркотом вивергалася рідка суміш. Імовірно, максимальна далекобійність сифонів дорівнювала 25 м., тому спочатку грецький вогонь використовувався тільки у флоті, де був страшною загрозою повільним і незграбним дерев'яним кораблям того часу. Крім того, за свідченням сучасників, грецький вогонь не можна було згасити, оскільки він продовжував горіти навіть на поверхні води. Вперше сифони з грецьким вогнем були встановлені на візантійських дромонах під час бітви при Килікії. Історик Феофан писав про неї:

«у рік 673 вороги Христові вчинили великий похід. Вони припливли й зазимували в Килікії. Коли Костянтин IV дізнався про наближення арабів, він підготував величезні двопалубні кораблі, оснащені грецьким вогнем, і кораблі-носії сифонів. Араби були приголомшені. Вони збігли у великому постраху».

Якщо на суші війська візантійців терпіли поразки від арабів, то на морі грецький вогонь давав їм перевагу над супротивником. Завдяки ньому в 718 р. було одержано велику морську перемогу над арабами. В 941 візантійці за допомогою грецького вогню розгромили поблизу Константинополя флот князя Ігоря Рюриковича. Грецький вогонь застосовувався проти венеціанців під час четвертого хрестового походу у 1204. Секрет приготування грецького вогню зберігався у великій таємниці, проте після завоювання Константинополя про секрет виготовлення грецького вогню дізналися в Західній Европе. У 1106 році грецький вогонь було застосовано проти норманнів під час облоги Діррахія. Грецький вогонь також був відомий і англійцям.

Грецький вогонь також уживався під час облог фортець. Деякі дослідники на підставі аналізу руських літописей роблять висновки про те, що грецький вогонь був відомий русичам і половцям. Також, за деякими відомостями, грецький вогонь був на озброєнні армії Тамерлана. Остання згадка про використання грецького вогню відноситься до облоги Константинополя в 1453 році Мехмедом II: грецький вогонь тоді застосовували як візантійці, так і турки.

Після початку масового застосування вогнепальної зброї на основі пороха грецький вогонь втратив своє військове значення і був поступово забутий.

[ред.] Виготовлення

Точний склад грецького вогню невідомий, оскільки в історичних документах назви речовин не завжди точно ідентифіковані. Так, в руських перекладах-описах слово «сірка» могло означати будь-яку горючу речовину, у тому числі і жир. Найбільш вірогідними компонентами були негашене вапно, сірка і сира нафта або асфальт. Також в склад грецького вогню міг входити фосфід кальцію, який при контакті з водою виділяє газ фосфін, самозаймистий на повітрі.

У «Вогненній книзі» Марка Грека наводиться такий склад грецького вогню: «1 частина каніфолі, 1 частина сірки, 6 частин селітри в тонко подрібненому вигляді розчинити у льняній або лавровій олії, потім покласти в трубу або в дерев'яну колоду і запалити. Заряд негайно летить в будь-якому напрямі і все знищує вогнем». Слід зазначити, що даний склад служив тільки для викиду вогненної суміші, в якій використовувався «невідомий інгредієнт».

Грецький вогонь був скоріше психологічною зброєю: побоюючись його, ворожі кораблі прагнули триматися на відстані від кораблів візантійців. Сифон з грецьким вогнем встановлювався, як правило, на носі або кормі корабля. Іноді вогненну суміш закидали на ворожі кораблі в бочках: існують згадки про те, що в результаті необережного поводження з грецьким вогнем часто спалахували і візантійські кораблі.

[ред.] Пошуки секрету Грецького вогню

Над розкриттям секретних компонентів суміші працювали багато алхіміків і, пізніше, учені. Одним з таких дослідників був француз Дюпре, який в 1758 р. оголосив про те, що відкрив секрет Грецького вогню. Були проведені випробування біля Гавра, в результаті яких був спалений дерев'яний шлюп, що знаходився на великій відстані у відкритому морі. Король Людовик XV, вражений і переляканий дією цієї зброї, викупив у Дюпре всі його папери і знищив їх.

В середині XIX століття, після початку широкого знайомства європейців з Китаєм, було відкрито, що склад грецького вогню близький до китайських запальних речовин, що містять у великій кількості селітру, і відомі з першого тисячоліття до н.е.

Грецький вогонь став прообразом сучасних напалмових сумішей і вогнемета.

[ред.] Спогади очевидців

Мемуари Жана де Жуанвіля, хронікера сьомого хрестового походу, містять описи дії грецького вогню:

«Це трапилося одного разу вночі, коли ми несли нічну варту на башті; сарацини привезли облогове знаряддя під назвою перронель, чого ніколи раніше не робили, і зарядили його пращу грецьким вогнем. Коли добрий лицар Лорд Вальтер Курельський, який був з нами, побачив ці приготування, він сказав нам: „Панове, ми вскочили з вами в таку халепу, в якій досі не бували жодного разу. Якщо вони націлять свій вогонь на наші башти і укриття, ми програємо і згоримо живцем. Якщо ми втратимо укріплення, які нам довірили охороняти, це буде найбільша ганьба — і лише Господь може врятувати нас від біди. Таке моя думка і моя рада: кожного разу, коли вони запускатимуть в нас вогнем, ми повинні впасти на лікті і коліна і благати Господа нашого про порятунок“.

Трохи тільки пролунав перший постріл, ми впали на лікті і коліна, точнісінько, як він нас учив; і їхній перший постріл пройшов в якраз мимо двох башт, і врізався в землю прямо в рів перед нами. Наші пожежники вже кинулися гасити полум'я, і Сарацини, будучи не в силах націлюватися на них, вистрілили в хмари, щоб язики полум'я впали на них.

Така природа грецького вогню: його снаряд величезний як судина для оцту, і хвіст, що тягнеться позаду, — схожий на гігантський спис. Політ його супроводився страшним шумом, подібним до грому небесного. Грецький вогонь в повітрі був подібний до дракона, що летить в небі. Од нього виходило таке яскраве світло, що, здавалося, над табором зійшло сонце. Причиною тому були величезна вогненна маса і блиск, що знаходилися у ньому.

Тричі тієї ночі вони метали в нас Грецький вогонь [з перронеля], і чотири рази стріляли вони в нас з баллісти».

[ред.] Див. також

• Напалм
• Вогнемет
• Візантійський флот

[ред.] Посилання

• Грецький вогонь і дзеркала Архимеда
• Грецький вогонь на сайті «Автоматика і робототехника»