- DarkWiki

Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії (англ. United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland) — держава у Західній Європі, відома також як Сполучене Королівство, Велика Британія, Великобританія, просто Британія.

[ред.] Загальна інформація

рельєф: острів відокремився від Європейського континенту близько 6 тис. років до н. е.,

ландшафт перемінний, на півночі гористий, з Грампіанськими горами в Шотландії, Пеннинами на півночі Англії, Кембрійськими горами в Уельсі;

політична система — ліберальна демократія;

експорт: злакові, цукровий буряк, рапс, картопля, м'ясо й м'ясні продукти, птахи, молочні продукти, електронне й телекомунікаційне устаткування, наукові прилади, нафта й газ, нафтохімікати, фармацевтичні препарати, добрива, кіно й телевізійні програми, літаки;

населення 57121 тис. (1990), 59,055 млн чол. (2001). (81,5 % англійці, 9,6 % шотландці, 1,9 % валійці, 2,4 % ірландці, 1,8 % ольстерці);

[ред.] Історія

[ред.] Недавня історія

Акт про Союз між Англією й Шотландією прийнятий в 1707, Акт про Ірландію 1801 об'єднав Британію й Ірландію, Закони про Реформу 1832-67 надали право голосу робітничому класу, в 1911 влада Палати Лордів була обмежена, Велика Британія брала участь у Першій світовій війні 1914-18. Закон про Внутрішнє управління інкорпорував північно-східну Ірландію (Ольстер) у Об'єднане Королівство Великої Британії й Північної Ірландії. У 1921 Ірландія, крім Ольстера, стала домініоном. Перший лейбористський уряд очолив Рамсей Макдональд, в 1924. Загальний страйк відбувся в 1926; безробіття досяглося 3 млн. в 1931. Друга світова війна 1939-45. Коаліційний уряд з Уінстоном Черчиллем на чолі 1940-45. Держава стала процвітати при лейбористському уряді, який очолював Климентом Аттлі 1945. В 1956 р. Суецька криза. Пряме правління Північною Ірландією з Вестмінстера введене в 1972. Об'єднане Королівство приєдналося до ЄС в 1973. Лейбористи замінили консерваторів після страйку шахтарів 1974; консерватори повернулися до влади властей на чолі з Маргарет Тетчер в 1979. Соціал-демократична партія створена в 1981. Безробіття перевищило 3 млн. Війна на Фолклендських островах в 1972. Страйк шахтарів, найтриваліший в історії Англії в 1984-85. Безладдя в 1990 при введенні подушного податку. Англійські війська брали участь у війні в Перській затоці в 1990-91. В 1991 Джон Мейджор замінив Маргарет Тетчер на пості прем'єр-міністра. Економічний спад триває. Уряд ратифікував Маастрихтський договір в 1993. У грудні 1993 були висунуті мирні пропозиції рішення проблеми Північної Ірландії разом з ірландським урядом (Декларація Даунінг Стріт).

[ред.] Природа

[ред.] Рельєф

Рельєф центральної, і південно-східної частин Великої Британії горбисто-рівнинний; у Шотландії, Уельсі і Ольстері переважають невисокі гори і височини, сильно згладжені льодовиками та річковою ерозією. Півострів Уельс зайнятий Кебрійськими горами, на південь від Шотландії розташовані Пеннінські та Камберлендські гори. Найвищі гори Великої Британії знаходяться на Північно-Шотландському нагір'ї. Гора Бен-Невіс, розташована недалеко від верхів'я затоки Лох-Лінне, підіймається до висоти 1343 м над рівнем моря, а в районі перетину цього нагір'я і Грампіанських гір декілька вершин перевищують 1200 м. Гололвні ріки: Темза, Северн, Трент, Мерсі.

За особливостями рельєфу територія Великої Британії поділяється на дві основні області. Висока Британія (включаючи Північну Ірландію), розташована на півночі і заході країни, підстилається стійкими древніми корінними породами і являє собою в основному сильно розчленовані височини і менш поширені низовини. На півдні і сході розташована Низька Британія, характерна горбистим рельєфом, невеликими височинами і декількома гірськими районами; в її основі залягають більш молоді осадові породи. Границя між Високою і Низькою Британією проходить приблизно в південно-західному напрямі від Ньюкасла в гирлі р. Тайн до Ексетера в гирлі р. Екс на півдні Девона.

[ред.] Клімат

Клімат Сполученого Королівства м'який, що пояснюється головним чином впливом Північно-Атлантичної течії (продовження Гольфстріму), що приносить теплі води до західного побережжя Європи.

[ред.] Економіка

Велика Британія — одна з найбільш економічно високорозвинених індустріальних країн світу. Основні галузі економіки: машинобудівна, електрообладнання та автоматика, корабле- та авіабудівна, електроніка, металургія, хімічна, вугільна, нафтова, паперова, харчова, текстильна, легка промисловість. Розвинуті всі види сучасного транспорту. Гол. порти: Лондон, Ліверпуль, Манчестер, Мілфорд-Гейвен, Галл, Саут-Гемптон, Іммінгем.

Виробництво електроенергії: бл.305 млрд кВт·год (1992), г.ч. на ТЕС. Структура енергозабезпечення країни на початку ХХІ ст.: природний газ — 37 %; нафта — 35 %, вугілля — 16 %, атомна енергія — 11 %, інше — 1 %.

Країна вийшла з Другої Світової Війни військовим переможцем, але з ослабленим промисловим сектором. Післявоєнне відновлення було відносно повільне і зайняло приблизно 40 років. Британська економіка значно поліпшила свою конкурентоспроможність після 1973 р. через членство в Європейському Економічному Співтоваристві (зараз Європейське Співтовариство в Євросоюзі [ЄС]). Темпи економічного зростання в 1990-х можна було порівняти з іншими індустріальними країнами.

Протягом 1980-х консервативний уряд Маргарет Тетчер переслідував приватизацію (денаціоналізацію) державних корпорацій, які були націоналізовані попередніми урядами. Приватизація, що супроводжується поширенням неспокою робітників, призвела до втрати десятків тисяч робочих місць в кам'яновугільних шахтах і секторах важкої промисловості. Протягом 1980-х і 90-х, невідповідність прибутку також зросла. Безробіття і темпи інфляції були поступово зменшені, але все ж залишалися високими до кінця 1990-х. Роль країни як головного світового фінансового центру залишалась джерелом економічної сили. Окрім того, експлуатація офшорного природного газу починаючи з 1967 р. та нафти з 1975 в Північному Морі скоротила залежність країни від вугілля та імпортної нафти і забезпечили подальше економічне зростання.

[ред.] Сільське господарство

Сполучене Королівство визначне, навіть серед країн західної Європи, в малому співвідношені населення (близько 2 відсотка), що займається сільським господарством. З комерційною інтенсифікацією прибутків і високим рівнем механізації, підтримував спочатку національною політикою, а згодом і Єдиною Сільськогосподарською Політикою (ЄСП) ЄС, продуктивність виробництва деякої сільськогосподарської продукції перевищила попит. Зайнятість в сільському господарстві знизилася поступово, і, з введенням політик, щоб досягти скорочення надлишків, тенденція, ймовірно, продовжуватиметься. Ці зусилля були зроблені, щоб створити можливості альтернативного працевлаштування в сільських областях, деякі з яких віддалені від міст. Площі землі, які використовувались для сільського господарства (близько три чверті), також зменшилися, і частина орної землі пішла на пасовища.

Офіційна сільськогосподарська політика узгоджується з ЄСП і покликана поліпшити продуктивність, гарантувати стійкість ринку та забезпечити виробникам сприятливий рівень життя, а також, щоб гарантувати постачання товарів споживачам за прийнятну ціну. Щоб досягти цих цілей, ЄСП надає систему мінімальних цін для місцевих товарів і оподаткувань на імпорт, щоб підтримати внутрішні ціни. Експорту сприяють субсидії, які оплачують різницю між світовою ринковою ціною і ціною Європейського Союзу. Для деяких товарів, в особливості для яловичини і баранини, є додаткові платежі, які виплачуються безпосередньо виробникам. Більш сучасні політики включають квоти на молоко, сухопутні державні резерви і опору на ціновий механізм як регулятор.

Найголовніші сільськогосподарські культури — пшениця, ячмінь, овес, цукрові буряки, картопля і рапс. Тоді як істотний відсоток пшениці, ячменю і рапсу ідуть на корм тваринам, багато із залишку обробляється для людського споживання. Сполучене Королівство досягло високого рівня самостійності у виробництві основної сільськогосподарської продукції за винятком цукру і сиру.

[ред.] Лісоводство

Майже одна-десята частина сухопутної території Сполученого Королівства відданна лісоводству. Комісія Лісоводства підтримується урядом і керує майже половиною всіх лісів, а решта — в основному в приватних руках. Місцеве виробництво лісоматеріалу забезпечує менш ніж одну-п'яту частину попиту Сполученого Королівства. Більшість нових насаджень — хвойні ліси в нагірних областях, але комісія заохочує посадку широколистих дерев.

[ред.] Рибна ловля

Хоча Сполучене Королівство — одна із провідних держав Європи за кількітю вилову риби, промисловість була в тривалому занепаді. Рибальські межі були розширені до 200 морських миль (370 км) від берега в середині 1970-х. Рибна промисловість Британії зараз забезпечує тільки половину повного попиту країни. Найголовніша для вилову риба — тріска, пікша, макрель, мерлан і камбала, також молюски, зокрема Норвезькі омари, омари, краби і устриці.

[ред.] Ресурси та енергія

Сполучене Королівство має відносно обмежені запаси економічно цінних мінеральних ресурсів. Тут видобувають деякі важливі метали, в особливості олово, яке забезпечує місцевий попит наполовину, і цинк. Є достатні постачання неметалічних мінералів, зокрема піску, гравію, вапняку, доломіту, крейди, сланцю, бариту, тальку, глини і глинистого сланцю.

Британія має більше важливих ресурсів, ніж більшість інших країн Європейського Союзу, в особливості нафту, природний газ, і вугілля. Вугілля, колись важливий ресурс для британської економіки, зараз стало зменшуватися у важливості. Порівнянно з його піковим 1913 роком, коли більш, ніж один мільйон працівників видобув більш, ніж 300 мільйонів тонн, поточний видобуток впав на більше, ніж чотири-п'ятих, з навіть більшим скороченням робочої сили. Електростанції — головні споживачі вугілля, але із зростанням використання інших видів палива видобуток вігілля зменшилося.

[ред.] Населення

[ред.] Етнічні групи

Протягом сторіч люди мігрували до Британських Островів із багатьох частин світу, деякі, щоб уникнути політичного або релігійного переслідування, інші, щоб знайти краще життя або уникнути бідності. Переселенці з Європейського материка приєднувалися до місцевого населення Британії в часи Римської Імперії й протягом вторгнень англів, саксів, ютів, данців і норманів. Сюди прибувало багато ірландців. Багато євреїв прибули до Британії в кінці 19-го сторіччя і в 1930-х. Після 1945 р. у Великій Британії поселилось багато інших біженців із різних європейських країн. Великі громади переселилися з Вест-індії і південної Азії в 1950-60-х рр. Є також значні громади американців, австралійців і китайців, а також інших європейців, таких як, наприклад, греки, росіяни, поляки, серби, естонці, латиші, вірмени, італійці і іспанці. На початку 1970-х у країну починають прибувати значні маси іммігрантів із Латинської Америки, Південно-східної Азії і Шрі-Ланки. Люди з Індії, Пакистану і Бангладешу — це більш ніж половина від загальної етнічної чисельності населення, а люди Західного Індійського походження - наступна найбільша група. Населення іноземного походження майже повністю сконцентроване в центрі країни, в особливості, у Лондоні.

[ред.] Мови

Всі основні мови, якими розмовляють у Сполученому Королівстві належать до сім'ї індоєвропейських мов.

Із сучасних мов найранішими є дві форми кельтської мови: гельська мова (з якої походить ірландська, шотландська (гельська) та менська) і бритська мова (з якої походить вимерла корнська та сучасна валлійська мови). Серед сучасних кельтських мов валлійська мова є найпоширенішою: приблизно одна п'ята частина від загальної чисельності населення Уельсу може говорити нею. Більшість носіїв шотландської мови серед мешканців Зовнішніх Гебридських островів і Ская. Оскільки менше ніж 2 відсотки шотландців можуть говорити шотландською мовою, вона вже давно припинила бути національною, і навіть в північно-західних областях, де вона є є мовою релігії, бізнесу і соціальної діяльності, шотландська мова відстає. Так само, менська мова більше не має носіїв, хоча в 1870, близько половини людей говорили нею. Останні носії корнської мови померли в 18-му сторіччі.

Істотно вплинули на англійську мову північна германська прамова і західна германська. Сучасна англійська мова походить переважно від германських діалектів, якими розмовляли англи, сакси і юти (які прибули до Британії в 5-му сторіччі нашої ери). Також на англійську сильно вплинула мова вікінгів, які почали здійснювати набіги на Британські острови близько 790 р. і згодом колонізував північні і східні частини Англії.

Під правлінням норманських та анжуйських королів Англія була частиною континентальної імперії, і тривалий зв'язок з Францією, який зберігали нові правителі і землевласники, дуже вплинув на англійську мову. Ця гібридна мова, що комбінувала англосаксонські і нормандські діалекти розвинулася і стала державною мовою, іноді вона навіть витісняла латинську мову в публічних документах. Так було середини 14-го сторіччя, коли почала формуватися пізня середня англійська мова, яка згодом стала державною.

[ред.] Релігія

У Сполученому Королівстві з'явилися різні християнські напрямки через розкол церкви протягом століть. Найбільша з них з'явилася в Англії в 16-му сторіччі, коли Генріх VIII відхилив верховенство папи римського. Цей розрив із Римом полегшив ухвалення деяких протестантських доктрин та утворення англіканської церкви, яка стала державною церквою Англії, хоча римський католицизм зберіг прихильників. У Шотландії Реформація дала початок шотландській церкві, якою управляли органи місцевого самоуправління, які складались з міністрів і старійшин, а не єпископів, як було прийнято в Англії. Римський католицизм в Ірландії був майже не потривожений цими подіями, але на території, що пізніше стали називати Північною Ірландією, англіканські і шотландські (пресвітеріанські) церкви мали багато прихильників. У 17-му столітті подальші схизми розділили англіканську церкву, в особливості, пуританський рух, який дав початок так званим нонконформістським сектам, як, наприклад баптистській і конгреґаціоналістській. Релігійні відродження середини 18-го сторіччя дали Уельсу форму протестантства близько зв'язану з уельською мовою; Пресвітеріанська Церква Уельсу (або Кальвінійський Методизм) залишається найзначнішою релігійною організацією в князівстві. У Нортумберленді, Даремі і Йоркширі в північно-східній Англії і Корнуолі на південно-західному півострові все ще нараховується багато методистів. Секти зі Сполучених Штатів також отримали прихильників і було відмічене збільшення в практиці юдаїстів у Британії.

У 1290 більшість євреїв були вигнані із Британії, це було відображенням середньовічного антисемітизму. Перша єврейська громада повернулася в Британію в 17-му сторіччі і в 19-му ст. євреї вже поселилися в багатьох великих провінційних містах. Більш ніж половина всіх британських євреїв живе в Лондоні. Британія зараз займає друге місце в Європі за кількістю єврейських громад.

[ред.] Політика

[ред.] Культура

п • о • р

Об'єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії

Англія· Північна Ірландія · Шотландія · Уельс