Битва за Дніпро

Битва за Дніпро
Друга світова війна
Радянські солдати форсують Дніпро на саморобних плотах.
Дата: 24 серпня 1943 — 23 грудня 1943 Місце: р. Дніпро, Україна Результат: перемога СРСР
Сторони
Країни Осі	СРСР
Командувачі
Еріх фон Манштейн	Рокоссовський Костянтин, Іван Конєв
Військові сили
1,250 000 солдат 12 600 гармат 2 100 танків 2 000 літаків	2,650 000 солдат 51 000 гармат 2 400 танків 2 850 літаків
Втрати
500 000 убитими і пораненими	300 000 убитими 900 000 пораненими і пропалими без вісти

Би́тва за Дніпро́ — військова кампанія СРСР проти країн Осі у 1943 році в ході Другої світової війни на річці Дніпро. У боях було задіяно близько чотирьох мільйонів з обох сторін. Лінія фронту складала приблизно 1 400 км. Битва була однією з наймасштабніших і найкривавіших воєнних операцій світової історії. Оцінки кількості загиблих різняться між 1,7 та 2,7 млн.^[1]

За чотиримісячну кампанію Червоної армії проти Вермахту вся Лівобережна Україна була відвойована у німецьких сил, радянські війська захопили декілька плацдармів на правому березі Дніпра та повернули собі Київ.

Поразка Вермахту була повною, бо незважаючи на те що він ще контролював більшу частину правобережної території, обидві сторони розуміли, що подальше визволення лише діло часу. Радянські війська подолали Дніпро, найважчій природний рубіж оборони, а німецькій стороні бракувало сил ліквідувати відвойовані радянські плацдарми на правобережжі. Після перемоги Радянського Союзу у цій битві поразка Німеччини у другій світовій здавалась неминучою, що значно посилило позиції Сталіна у переговорах із союзниками на Тегеранській конференції, яка співпала із закінченням битви.

[ред.] Прелюдія

Після поразки в Курській битві, німецькі війська залишили будь-яку надію перехвату ініціативи. Німецькі втрати були значні, досвідчені кадри було загублено. Тому, незважаючи на ще значні сили, вермахт міг вже тільки реагувати на радянські дії.

Гітлер розумів, що його війська ме зможуть стримувати радянський наступ, принаймні якщо союзники утримаються від значних суперечок. З метою виграшу часу він наказав будівництво міцної лінії фортифікації для вповільнення наступу Червоної армії приділяючи особливої уваги природним рубежам, з яких найважливішими були великі ріки. Особливого значення німецьке командування надавало лінії захисту на р. Дніпрі, який воно вважало основою так званого «східного валу». Гітлер вимагав утримання позицій на Дніпрі за будь-якою ціною.

З радянської сторони, Сталін вимагав подальшого відвойовування окупованих територій із самого початку року. Українські промислові регіони вважались найважливішими завдяки великому населенню та запасам вугілля та металевих руд, що надавали важливих ресурсів для радянської держави. Тому основна лінія атаки була зосереджена на південному напрямку фронту.

[ред.] Битва

У середині серпня 1943 року Ставка Верховного Головнокомандування дала наказ військам Центрального, Воронезького, Степового, Південно-Західного та Південного фронтів розгромити німецькі війська на Лівобережній Україні і в Донбасі, навальним наступом вийти до Дніпра, з ходу захопити плацдарми на його західному березі, створити умови для розгортання дальших операцій з метою відвоювання Білорусії та Правобережної України у німецьких армій.

З 26 по 29 серпня в Чернігово-Прип'ятській операції війська Центрального фронту зламали німецьку оборону в районі міста Севська, форсували ріку Десну на широкому фронті і, переслідуючи противника, в кінці вересня вийшли до рр. Сожу і Дніпра і захопили плацдарми на Півночі і на Півдні від гирла ріки Прип'яті. Війська Західного фронту 25 вересня визволили Смоленськ, а війська Брянського фронту 30 вересня вийшли до рр. Проні і Сожу на фронті Пєтуховка — Вєтка. З 25 серпня до 29 вересня війська Ворон, і Степового фронтів, розгромивши ворога на Лівобережній Україні, з ходу форсували Дніпро, захопили плацдарми в районах Вел. Букрина, Дереївки, Домоткані і ліквідували плацдарми ворога в районах Дарниці (на схід від Києва) і Кременчука. Війська Південно-Західного фронту, завершивши разом з Пд. фронтом визволення Донбасу, в період з 22 по 27 вересня своїм правим крилом вийшли до Дніпра між Дніпропетровськом і Запоріжжям і захопили плацдарми на Пн. від Запоріжжя. Війська Пд. фронту 22 вересня вийшли на річку Молочну. На цьому завершився 1-й етап битви за Дніпро. Радянські війська вийшли до Дніпра на фронті 700 км від гирла річки Сожу до Запоріжжя і захопили на його правому березі понад 20 плацдармів.

На 2-му етапі Битви за Дніпро радянські війська розгорнули рішучі бої за розширення плацдармів і прорив оборони ворога на правому березі Дніпра. В середині жовтня війська 3-го Українського (колишнього Південно-Західного) фронту (командуючий — генерал армії Р. Я. Малиновський) визволили місто Запоріжжя. 25 жовтня війська 4-го Українського (колишнього Південного) фронту (командуючий — генерал армії Ф. І. Толбухін) прорвали оборону ворога на річці Молочній і до початку листопада вийшли до Дніпра в його нижній течії, ізолювавши кримське угруповання ворога. В жовтні війська 1-го Укр. (кол. Воронезького) фронту (командуючий — генерал армії М. Ф. Ватутін) вели бої за розширення букринського плацдарму і створили плацдарм в районі Лютежа на Пн. від Києва; війська 2-го Українського (кол. Степового) фронту (командуючий — генерал армії І. С. Конєв) захопили великий плацдарм на Криворізькому напрямі. 1—3 листопада почалась Київська операція. Війська 1-го Українського фронту раптовим ударом з Лютізького плацдарму зламали оборону ворога і після запеклих боїв 6 листопада звільнили столицю УРСР — Київ. До 15 листопада плацдарм в районі Києва був розширений до 400 км по фронту і до 150 км углиб. 10 листопада почалась Рєчицько-Гомельська операція 1-го Білоруського (колишнього Центрального) фронту (командуючий — генерал армії К. К. Рокоссовський), в ході якої були визволені міста Рєчиця і Гомель. Війська 2-го Укр. фронту в листопаді і грудні продовжували бойові дії за розширення плацдармів на Пд. Зх. від Кременчука і 14 грудня оволоділи м. Черкасами. Битва за Дніпро завершилась Житомирсько-Бердичівською операцією 1-го Українського фронту, який до кінця грудня визволив Житомир і вів бої за Бердичів та Білу Церкву.

[ред.] Наслідки

В Битві за Дніпро була успішно здійснена взаємодія регулярних військ з українськими та білоруськими червоними партизанами. Внаслідок Битви за Дніпро радянські сили звільнили значну частину України від німецької окупації, ліквідували оборону противника на великій ділянці вздовж Дніпра, форсували його і захопили стратегічні плацдарми на правому березі, роз'єднали болотистим Поліссям німецькі угруповання «Центр» і «Південь». Вермахт втратив понад 60 дивізій. Понад 2 тисяч учасників Битви за Дніпро присвоєно звання Героя Радянського Союзу; десятки тисяч були нагороджені орденами та медалями СРСР.

[ред.] Примітки

1. ↑ Оскільки битва охоплювала величезну територію, деякі історики не поєднують усі події до однієї битви та вважають Сталінградську битву найкривавішею в історії.

[ред.] Література

• Эрих фон Манштейн, Утерянные победы, М.: ACT; СПб Terra Fantastica, 1999
• Конев И.С. Записки командующего фронтом. — М.: Наука, 1972
• John Erickson, Barbarossa: The Axis and the Allies, Edinburgh University Press, 1994
• Николай Шефов, Битвы России, АСТ, СПб, 2002, ISBN 5-17-010649-1
• История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941 - 1945. В шести томах. Том 3, Военное издательство Военного министерства Союза ССР, 1961
• Українська радянська енциклопедія, перше видання