Археологія

Археоло́гія (грец. αρχαιος — стародавній, λογος — слово) — наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яного, мідного (бронзового), залізного віків і почасти пізніших, часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтва тощо. З археологією пов'язані епіграфіка — наука про написи, нумізматика —наука про монети, сфрагістика — наука про печатки, геральдика — наука про герби.

[ред.] Походження назви

Термін «А.» з'явився в Греції (4 ст. до н. е.) в розумінні науки про стародавність.

В середньовічній Європі А. майже не розвивалася. В епоху Відродження (15 — 16 ст.) розвиток А. пожвавився в зв'язку з вивченням пам'яток антич. мистецтва. Новий поштовх археол. дослідженням в Зх. Європі дали успішні розкопки м. Помпеї у 18 ст.

В серед. 19 ст. почали вивчати пам'ятки палеоліту.

В 20-х рр. 20 ст. великі археол. дослідження здійснені в Азії — в Дворіччі (розкопки м. Ура) та Індії (розкопки в долині Інду), які дали можливість висвітлити характер шумерської та індійської цивілізацій (4-е тис. до н. е.). На Зх. у 18 і 19 ст. А. мала прогресивний характер, але в епоху імперіалізму більшість її діячів перейшли на службу реакційній буржуазії. Сучасна бурж. А. рясніє реакційними теоріями. Бурж. А., фальсифікуючи хід історичного розвитку, намагається виправдати колоніальний гніт та імперіалістичні війни.

В нашій країні іде в епоху Київської Русі приділялась увага археол. пам'яткам. Літописці (Никон Печерський) у своїх працях посилалися на давні городища й кургани. Одними з перших археол. розкопок на Україні можна вважати розкопки Десятинної церкви в Києві (зруйнована татаро-монголами 1240), що були здійснені Петром Могилою в 30-х рр. 17 ст. з метою будівництва на її місці нової церкви під тією ж назвою. Колекції Оружейної палати і їх опис в 17 ст. свідчать про зародження в Росії уже в той час інтересу до древностей, в першу чергу до зброї та предметів декоративного мистецтва. На поч. 18 ст. Петро І, створюючи музеї в Росії, звернув увагу на потребу збирання і археол. матеріалів. У 1739 В. М Татішев видав одну з перших у світі інструкцій для археол. розкопок. Великого значення надавав вивченню археол. пам'яток М. В. Ломоносов, використовуючи їх у своїх істор. працях. Т. Г. Шевченко називав А. «матір'ю історії»

''Я люблю археологію—цю таємничу праматір історії.

Запис у «Щоденнику», Т. Г. Шевченко.

Початок спеціальних археол. досліджень припадає на 2-у пол. 18 і поч. 19 ст., коли до складу Росії були включені райони пн. Причорномор'я, зокрема Пд. України, багаті на античні та скіфські пам'ятки.

У 1763 поблизу сучас. Кіровограда був розкопаний великий скіфський курган, а в кін. 18 ст. розпочалися дослідження залишків старод. грецьких міст і курганів у Криму. В 1830 був розкопаний великий «царський» скіфський курган Куль-Оба біля Керчі.

[ред.] Музейництво

Докладніше у статті: Музейництво

З розгортанням археологічних досліджень була зв'язана організація на Україні ряду музеїв — Миколаївського (1806), Феодосійського (1811), Одеського (1825), Керченського (1826) та Одеського товариства історії і старожитностей (1839). Згодом такі товариства виникли в Петербурзі (Російське археологічне товариство, 1846), в Москві (Московське археологічне товариство, 1864) і в Прибалтиці.

На поч. 19 ст. почалося вивчення слов. пам'яток та древньоруських міст. Найвизначнішими з них були Десятинна церква і Золоті Ворота в Києві, розкопані в 1824 і 1832—33 рр., та підмосковні слов'янські кургани, перші розкопки яких були проведені 1838. Широкі археол. дослідження в серед 19 ст. привели до утворення в 1859 першої держ. археол. установи— Археологічної комісії, на яку було покладено керівництво археол. дослідженнями в Росії. В 1873 був створений Московський істор. музей, який, поряд з Ермітажем, став найбільшим центром зберігання археол. колекцій. У 1899 був організований Київський істор. музей.

У 1871 була відкрита перша в Росії Гінцівська палеолітична стоянка на Полтавщині, а потім і такі відомі палеолітичні стоянки, як Карачарівська на р. Оці (1877), Костенки І на Дону (1879), Вовчий Грот у Криму (1880), Кирилівська в Києві (1893—1903), Мізинська на Десні (1908—16) та ін. В галузі вивчення неоліту заслуговують на увагу дослідження на Ладозі і 878—82, на Дніпрі, в околицях Києва (1867—88) та відкриття і дослідження комплексу наскельних зображень на Кам'яній Могилі поблизу Мелітополя (1880), частина яких належить до неолітичного часу. Значними були дослідження пам'яток ранньоземлеробської трипільської культури на Україні, відкритої в кін. 19 ст. На поч. 20 ст. були здійснені широкі розкопки курганів епохи мідібронзи на Лівобережжі України, на основі яких В. О. Городцов створив першу періодизацію цієї епохи (ямна, катакомбна і зрубна культури). Визначною пам'яткою нього часу був також розкопаний 1897 відомий Майкопський курган. Як і раніше, продовжувалися дослідження великих і багатих скіфських курганів на Пд. України і на Пн. Кавказі, найзначнішими з яких були Чортомлицький курган (1863) і Солоха (1912) на Нижн. Дніпрі та Велика Близниця (1864) на Тамані. Найвинначнішими пам'ятками лісостепових племен скіфського часу, дослідженими в дореволюційний час, були великі групи курганів у районі Сміли на Черкащині, Оксютин-ські поблизу Ромен, «Часті кургани» на Дону, поблизу Воронежа, а також городиша — Нільське на Полтавщині, Пастирське і Мотронинське на Черкащині. Великих масштабів набрало дослідження пам'яток антич. міст пн. Причорномор'я — Ольвії, Пантікапея, Херсонеса, Тіри та ін. В кін. 19 та на поч. 2С ст. були здійснені розкопки Зарубинецького та Черняхівського могильників культури «полів поховань» на Київщині, слов'янських курганів поблизу Новгорода, слов'янського городиша в Ромнах на р. Сулі, Гніздовського могильника поблизу Смоленська, Чорної Могили в Чернігові і курганів сіверян на Лівобережжі України. В кін. 19 ст. О. А. Спицин здійснив першу спробу висвітлення проблеми розселення древньоруських племен на основі археол. (курганних) матеріалів. Древньоруські пам'ятки досліджувалися в Києві (Киселівка — 1894—98, Десятинна церква — 1907—14), с. Білогородці поблизу Києва (1909—10), на Княжій Горі поблизу Канева (1891—93) та в інших місцях. В кін. 19 та на поч. 20 ст. значні археол. дослідження провадились також в Серед. Азії (елліністичні міста, старод. Самарканд) та Закавказзі (розкопки середньовічної столиці Вірменії — м. Ані).

Значне місце в розвитку дореволюц. А. займали археол. дослідження на Україні. Про це свідчить, зокрема, той важливий факт, що результатам їх вивчення була присвячена робота шести (з 15) Всеросійських археол. з'їздів. А. в дореволюц. Росії, в т. ч. й на Україні, була дворянсько-бурж. наукою і переслідувала цілком виразні класові цілі. Вона зовсім не займалася питаннями історії безпосередніх виробників, приділяючи основну увагу добуванню найбільш коштовних та ефектних старожитностей, шо зосереджувались в імператорських музеях та в приватних колекціях. Значною перешкодою розвиткові А. в дореволюц. час була приватна власність на землю та археол. пам'ятки, що знаходилися в ній. Для їх дослідження потрібні були не лише кошти, але й дозвіл власника землі.

[ред.] Розвиток А. в СРСР

Докладніше у статті: Археологія СРСР

Розвиваючись на ґрунті вчення марксизму-ленінізму про суспільно-економічні формації, А. в СРСР перетворилася в справжню історичну науку. Рад. влада створила необхідні матеріальні умови для розвитку А. Надзвичайно зросли масштаби археол. досліджень після Великої Вітчизн. війни 1941— 45, особливо в районах великих будов. Кількість археологічних пам'яток, виявлених і досліджених за цей період, обчислюється сотнями. Характерним для радянської А. є комплексне вивчення пам'яток археологами, палеонтологами, геологами. На основі дослідження археологічних знахідок одержано нові дані про автохтонність східних слов'ян, про високий рівень матеріальної культури і економічні зв'язки Київської Русі з сусідніми країнами. Розвитку А. в СРСР сприяє також те, що всі археол. пам'ятки згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР від 14 жовт. 1948

«Про заходи поліпшення охорони пам'яток культури» оголошені всенарод. власністю і перебувають під охороною держави. їх дослідження провадяться лише спеціалістами з дозволу АН СРСР та академій наук союзних республік. Самовільні розкопки археол. пам'яток в СРСР заборонені.

Першою рад. науковою археол. установою в СРСР була створена декретом 1919 на базі кол. Археологічної комісії Державна академія історії матеріальної культури, реорганізована 1937 в Інститут історії матеріальної культури АН СРСР. В академіях наук союзних республік існують інститути А. або сектори А. Більше 500 музеїв у всіх областях і республіках мають археологічні відділи. Наукові співробітники музеїв ведуть археологічні дослідження, використовують археологічний матеріал для культурно-освітньої роботи.

Значних результатів досягла в своєму розвитку радянська А. на Україні. Після встановлення Рад. влади і утворення АН УРСР в її системі була створена Комісія для складання археол. карти України. Згодом вона була реорганізована в Археологічну комісію (1921), на базі якої в 1923 був створений Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК). Він очолював і координував усю археол. діяльність на Україні. У 1921 в системі АН УРСР був створений Кабінет антропології і етнології, який зосередив свою діяльність на вивченні ранніх пам'яток первіснообщинного ладу В діяльності цих установ були значні помилки методичного та ідейного (буржуазно-націоналістичного характеру).

У 1934 в системі АН УРСР був заснований Інститут історії матеріальної культури, реорганізований 1938 в Інститут археології, який став центральною науково-дослідною установою по керівництву археол. дослідженнями в Українській РСР. Інститут археології видає ряд наук, серій («Археологія», «Археологічні пам'ятки УРСР», «Краткие сообщения Института археологии») та окремі монографії, в яких висвітлюються результати археол. досліджень на Україні. Підсумки археологічних досліджень та проблемні питання А. обговорюються на республіканських наукових конференціях, в яких беруть участь вчені, працівники музеїв і вузів України, представники громадськості.

[ред.] Археологічні установи

Докладніше у статті: Археологічні установи України

Археол. дослідження на Україні провадили і провадять також багато інших наук. установ (Одеська комісія краєзнавства, Одеське археологічне товариство, Інститут суспільних наук АН УРСР), музеї (Київський, Харківський, Львівський, Дніпропетровський, Чернігівський, Одеський, Уманський, Житомирський, Ізюмський та багато ін.), виші (Харківський, Одеський університети та ін.) та наукові товариства. В співдружності з укр. археологами археол. дослідженнями на Україні займаються археологи Москви та Ленінграда. У зв'язку з цим територія Української РСР в археол. відношенні є одним з найповніше вивчених районів СРСР.

За роки Рад влади в СРСР, в т. ч. і в Українській РСР, виросли висококваліфіковані кадри археологів. У процесі зростання і перетворення А. в марксистсько-ленінську історичну рад. науку був переборений ряд антинаукових тенденцій. Зокрема, деякі вчені, Захопившись «новим вченням» акад. М. Я. Марра про мову, недооцінювали розробки теоретичних питань в А., провадили археологічні дослідження ізольовано, не враховуючи досягнень історичної науки в братніх республіках тощо.

Нині радянська А. успішно розвивається, маючи міцний методологічний фундамент для глибокого вивчення історії суспільства на основі пам'яток матеріальної культури.

[ред.] Методи археології

Докладніше у статті: Методи археології

Археологія вивчає історію суспільства за матеріальними останками життя і діяльності людей — матеріальним пам'ятникам. ослідовність робіт полягає в попередньому аналізі місцевості, розкопках, класифікації, датуванню й інтерпретації знахідок.

З 1958 використовується метод радіовуглецевого датування для визначення віку археологічних шарів і знахідок.

[ред.] Дивись також

[ред.] Література

Ця стаття створена за матеріалами першого видання УРЕ.
Текст може містити радянську пропаганду, бути заідеологізованим, застарілим тощо.

Нариси стародавньої історії Української РСР. К., 1957;
Очерки истории СССР. Первобыітнообшинный строй и древнейшие государства на территории СССР. М., 1956;
Очерки истории СССР. Кризис рабовладельческой системы и зарождение феодализма на территории СССР. III—IX вв. М., 1958;
Ефименко П. П. Первобытное обшество. К., 1953;
Шовкопляс І. Г. Археологічні дослідження на Україні (1917—1957). К., 1957;
Пассек Т. С. Периодизации трипольских поселений (III—II тысячелетие до н. э.) М.—Л., 1949;
Античные города Северного Причерноморья. Очерки истории и культури, т. 1. М.—Л., 1955;
Третьяков П. Н. Восточнославянские племена. М., 1953;
Рыбаков Б. А. Ремесло древней Руси. М., 1948.