Індукція логічна

Індукція — це процес судження, котрий досягає висновку що при наявному стані знань є напевно істинний, але не ґарантує його. Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів. Інакше, індукція полягає у формулюванні закону ґрунтуючись на обмеженому об'ємі спостережень повторюваних подій.

Прикладами індуктивних висновків є, наприклад, наступні пари спостереження/висновок:

Цей лебідь білий.
Всі лебеді білі.

Або

Більярдна куля починає рухатись коли її вдарити києм.
Для кожної дії існує зворотна їй та еквівалентна протидія.

Зміст [сховати] 1 Істинність 1.1 Типи індуктивного судження 2 Байєсівський вивід 3 Дивись також 4 Інтернет ресурси

[ред.] Істинність

Деякі філософи вважають термін “індуктивна логіка” непорозумінням, оскільки істинність індуктивного висновку не залежить від законів формальної логіки, котрі є за означенням дедуктивними. На противагу дедукції, індуктивні висновки не мають того ж ступеня достовірності що і вихідні твердження. Наприклад, у наведеному вище прикладі висновок про те що всі лебеді білі міг вважатись істинним у Європі поки не було відкрито Австралію. Індуктивне судження ніколи не є зобов'язуючим, але є обґрунтованим. Індуктивне судження є також дедуктивно некоректним.Проблема індукції, що полягає у пошуку обґрунтування індуктивного судження, вперше була формально розглянута Давидом Юмом.

[ред.] Типи індуктивного судження

передбачення узагальнення по аналогії посилання на авторитет причинно-наслідкове

[ред.] Байєсівський вивід

Байєсівський вивід використовується у Байєсизмі для раціонального обґрунтування індукції. Теорема Байєса використовується для обрахунку наскільки повинна змінитись ступінь довіри до гіпотези при наявності нових фактів.