Європа (супутник)

Цей термін має також інші значення. Див. Європа (значення)

Євро́па (др.-грецьк. Ευρώπη) — спутник Юпітера, найменший з чотирьох галілеєвих супутників.

Interior of Europa (click for description)

Mosaic of Galileo images showing features indicative of internal geologic activity: lineae, domes, pits and Conamara Chaos.

Approximately natural color image of Europa by the Galileo spacecraft, showing lineae

Enhanced-color view of part of Conamara Chaos, showing ice rafts up to Шаблон:Convert across. White areas are ejecta rays from the crater Pwyll.

Craggy, 250 m high "mountains" and smooth plates are jumbled together in a close-up of Conamara Chaos.

Two possible models of Europa

A #FFFFFF smoker in the Atlantic Ocean. Driven by geothermal energy, such hydrothermal vents create chemical disequilibria that can provide energy sources for life.

[ред.] Історія відкриття і назва

Європа відкрита Галілео Галілеєм в 1610 за допомогою винайденого ним телескопа. До цього, у 1609 р. Європу спостерігав німецький астроном Сімон Маріус, але вчасно не повідомив про це наукове середовище.

Європа названа на ім'я персонажа давньогрецької міфології — коханої Зевса (Юпітера).

Назва «Європа» запропоноване С. Маріусом в 1614 році, але спершу не використовувалася. Галілей назвав чотири відкриті ним супутники Юпітера «планетами Медічі» і дал їм порядкові номери; Європу він позначив як «другий супутник Юпітера». Лише з середини XX ст. назва «Європа» стала загальновизнаною.

[ред.] Внутрішня будова Європи

Європа - один з найбільших супутників планет Сонячної системи і за розміром близька до Місяця.

Європа завжди повернута до Юпітера однією стороною (як, до речі і Місяць до Землі). Іо, Європа і Ганімед перебувають у орбітальному резонансі — їх орбитальні періоди співвідносяться як 1:2:4.

європа схожа до планет земної групи, значною мірою складена гірськими породами. Це - планета-океан, яка всуціль вкрита шаром води товщиною близько 90-100 км (частково — у вигляді льоду товщиною 10—30 км; частково, як вважають, — в вигляді підповерхової рідкої води - рідинного океану). Далі залягають гірські породи, а в центрі імовірно знаходиться невелике металічне ядро.

[ред.] Поверхня

Поверхня Європи назагал рівна, лише зрідка простежуються певні утворення схожі на горби мають висоту декілько сотень метрів. Високе альбедо супутника свідчить про те, що лід досить чистий і, отже, "молодий", утворений порівняно недавно. Кількість кратерів невелика - є тільки три кратера діаметром понад 5 км, що теж свідчить про порівняну молодість поверхні. За оцінками її він не перевищує 30 млн. років, і, отже, Європа ще досить геологічно активна. В той же час порівняння світлин поверхні зроблених «Вояджером» і «Галілео» не виявило помітних змін за 20 років.

Температура поверхні — 150—190°С нижче нуля. На поверхні супутника повинна спостерігатися висока радіація, так як орбіта Європи проходить через потужний радіаційний пояс Юпітера.

Вся поверхня Європи змережана лініями, що перетинаються - це розломи та тріщини у поверхневому льодовику. Деякі розломи майже повністю опоясують планету. Система тріщин в ряді місць нагадує тріщини на льодовому панцирі Північного полюса Землі.

Нерідко на поверхні спостерізаються подвійні і навіть потрійні льові хребти. Є смуги з темними краями, що пояснюється специфічним явищем кріовулканізму (виверження вод з-під льоду в центрі тріщин). Явищами кріовулканізму пояснюють також і наявність темних плям - малих і великих (як ділянки виверження на поверхню глибинного льоду і можливо води).

Рельєф деяких ділянок поверхні дає змогу припустити, що раніше океан планети не був усуціль замерзлим, у воді плавали айсберги та льодовики, які пізніше, в процесі похолодання, вмерзли у сучасну суцільно-льодову поверхню.

Хвилеподібні ділянки імовірно свідчать на користь припущення про стиск льодового панциря.

Кратер Пвілл (див. фото), в центрі якого є гірка, може бути виходом м'якого льоду або води через отвір пробитий метеоритом.

Ландшафти Європи класифікують на такі основні типи:

• Рівнини.
• Хаотичні ділянки (хаоси).
• Ділянки ліній і смуг.
• Хребти.
• Кратери.

[ред.] Океан

Глибина океана — до 90-100 км; його об'єм перевищує об'єм Світового океану Землі. В океані спостерігаються приливи - до 30 м, тепло від яких, за припущеннями, достатнє для підтримки частини океану в рідкому стані.

Існування рідкого підповерхового шару океану підтверджується змінним характером магнітного поля Європи, яке реагує на вплив Юпітера. Це пояснюється наявністю струмопровідної рідини (води) під льодовою поверхнею: сильне магнітне поле Юпітера викликає електричні струми у солоному океані Європи, які і формують його незвичне магнітне поле.

Спектральний аналіз темних ліній та плям на поверхні планети показав наявність солей, зокрема сульфату магнію. Червонуватий відтінок поверхні дозволяє припустити і наявність сполук сірки та заліза. Крім того, виявлені сліди перекису водню та сильних кислот.

Припускають, що підлідний океан має геотермальні джерела і біля них може існувати життя. Іншу вчені вважають, що океан Європи "мертвий", так як містить багато отруйних речовин.

Океани, виходячи з характеру магнітних полів, є також на Ганімеді та Калісто, але рідкий шар води там, як вважають, знаходиться ще глибше, ніж в океані Європи, температура його нижче нуля, а рідка фаза води підтримується за рахунок великого тиску.

[ред.] Атмосфера

Атмосфера на Європі виявлена космічним апаратом "Галілео". Надалі сліди атмосфери підтверджені спостереженнями за допомогою орбітального телескопа «Хаббл», тиск атмосфери не перевищує 1 мікропаскаля. Атмосфера складається з кисню, який утворюється при розкладі води (льду) на кисень і водень під дією сонячної радіації. Легкий водень витікає в космос, а кисень залишається в приповерхневому шарі, утворюючи таким чином своєрідну атмосферу.

[ред.] Вивчення Європи з допомогою космічних апаратів

Перші світлини Європи з космосу зроблені станцією «Піонер-10», яка пролітала біля Юпітера в грудні 1973 р.

В березні 1979 р. Європу вивчав «Вояджер-1» (максимальне наближення — 732 тис. км), а в липні — «Вояджер-2» (190 тис. км). Саме завдяки цим матеріалам і була висунута гіпотеза щодо існування рідкого океану Європи.

З грудня 1995 по вересень 2003 р. систему Юпітера вивчав «Галілео» (максимальне наближення — 201 км). «Галілео» обстежив супутник Юпітера досить детально і його дані підтверджують наявність рідкої частини океану планети.

[ред.] Перспективи вивчення Європи

В останні роки розроблено ряд амбіційних планів дослідження Європи, один з них - проект Jupiter Icy Moons Orbiter в рамках програми «Прометей» по розробці космічного аппарата з ядерною енергоустановкою та йонним двигуном. Цей план скасовано у 2005 р. (брак коштів). Сьогодні NASA пропрацьовує проект Europa Orbiter, який передбачає вивід на орбіту Європи супутника для детального вивчення цієї планети. Запуск аппарата може реалізуватися в найближчі 7—10 років.

7 січня 2008 р. речник Росії (директор інтитуту космічних досліджень Л.М. Зелений) заявив, що РФ має свої плани по вивченню Європи. Проект передбачає два супутника Європи і спускний апарат, який здійснить посадку на поверхні супутника Юпітера. Проект названий «Лаплас», і буде включений у програму Европейського космічного агентства на період з 2015 по 2025 р.

[ред.] Література

• Ротери Д. Планеты. — М.: Фаир-пресс, 2005. ISBN 5-8183-0866-9
• Спутники Юпитера. Под ред. Д. Моррисона. — М.: Мир, 1986. В 3-х томах, 792 с.

[ред.] Лінки

• Europa, a Continuing Story of Discovery at NASA/JPL
• Europa Profile by NASA's Solar System Exploration
• The Calendars of Jupiter
• Are our nearest living neighbours on one of Jupiter's Moons?